Її уста у нього на губах, очах, спині, животі, нижній плоті. Гаряча хвиля, що змітає все на своєму шляху, солодка мить, яку прагнеш продовжити і яка закінчується вибухом… Він досі ще й не знав, що буває така насолода, що таке може тривати завжди, коли призначена для тебе жінка стає твоєю… Її слова збуджували, ніжний дотик до рук вдаряв кульовою блискавкою, доводив до шаленства, спопеляв і воскрешав.
Так, тоді він повернувся разом з Птахою в її світ — у Яроворот. Перед брамою до світлого світу мусив зректися частини безсмертної темної сили. Зовсім не роздумував над тим — зрікатися чи ні, бо тримав свою Птаху за руку і тому легко зробив крок у світ світлих, стаючи іншим, але чи новим. Так, іншим, бо новим світлим безсмертним стати йому так і не вдалося, коли обираєш один раз сторону — обираєш її назавжди..
Батько, звичайно, лютував, Стрибог відчував той гнів. Темні легко читають думки своїх. Хоча його зрада була тільки зрадою, а не зреченням. Спочатку темні користалися з того, що він опинився в світі світлих, читаючи думки яроворотців, зокрема Птахи, через нього, однак вони вчасно зрозуміли, що й світлі таким чином можуть діяти, тож робили це зазвичай рідко.
4. Оселище Відтіні
Спогади гнав від себе. Від них робилося зле. Почувався споловиненим, огудженим батьківським прокляттям, яке майже відчував фізично над головою. У Яровороті поруч завжди знаходились Птаха, вчитель Посолонь, і те прокляття не чинило лиха. А зараз… Зараз він сам на сам перед своїми. Знав, що, переступивши поріг Світу Ночі, він міг позбутися всіх оберегів-замовлянь, подарованих у Яровороті світлими. Подумки звернувся до батька, знав, що тільки так його впустять додому.
Ворота зі скрипом відкрилися. Жодна тінь не видала себе, його просто впустили. Стриб став на поріг, нічого не відбувалося, переступив його, за ним брама зачинилася.
Стриб йшов поселенням. Прямі, мов стріла, вулички, нічим не схожі на кругові обороти Яроворота. Світ Ночі, хоч так і називався, але ніколи не був таким. Ніч мала також свої кольори — зорі в небі, місячне світло. В поселенні ж панували здебільшого сутінки, час всього сірого, наче в дуже похмурий ранок чи вечір. Сірі дерева, будинки, люди, одяг на них. Тому для його мешканців не мали значення ні барви квітів, ні колір неба. Все підкорялося іншим законам — порядок задля порядку, дисципліна і ніякої демократії, яка світ світлих робила таким вразливим і разом з тим різноманітним, сильним. Вулички поселення вимощені чорною бруківкою, і Стриб слухав, як голосно й чітко карбуються його кроки, коли він простує нею. Здавалося, це зараз єдині звуки в довколишньому світі. Наче все навкіл вимерло і Стриб потрапив у порожнє царство. Та це не так. Нутром відчував — за ним стежать. Всі перебували в передчутті, в дивному та страшному водночас. У передчутті зустрічі сина та батька.
Перед головною будівлею на площі Чотирьох доріг зупинився. Площа Чотирьох доріг називалася так тому, що від неї в різні боки розходилися чотири дороги, вздовж тих доріг і розташовувалися низькі одноповерхові будиночки, підсобні приміщення. В тих будиночках-халупках мешкали почвари-потвори з кавалками та осколками душ, які допомагали темним. Тільки таким могли довіряти темні. Душевні каліки — непогані служки, вірні, віддані. Звісно, їм втрачати вже нічого, і так все втрачено, а та пучка духу, що тримає їх при надії, навіть не при житті, при найменшій зраді чи непослуху просто руйнувалася. Це не страх смерті, бо смерть — це ще не кінець, то відомо всім. Це страх перед цілковитим зникненням, який робив з проклятих ідеальних слуг. Смертні з повними душами сюди не заходили. Бо тим тільки дай волю — розведуть балаган, вносячи в ідеальний світ почуття: ненависть, віру, злість чи любов, останнє найнебезпечніше. Тому жодний смертний ще ні разу не переступив порогу Відтіні.
Головний Храм поселення Відтіні — Храм Чорнобогів. Він збудований з чорного каменю і набагато вищий від Храму Сонця в Яровороті, який має лишень три поверхи, а тут — просто чорнокамінна безкінечність, що сягає неба. Храм має круглу форму, а його верх губиться в сірому небі за хмарами, які там постійно мешкають. Ззовні храм справляє враження не дуже просторого, однак, коли потрапляєш всередину, все змінюється. Він там величезний. На першому поверсі знаходиться центральна зала, жертовний камінь та помешкання Морока. Вгору ведуть залізні гвинтові сходи. Жартома її називають — драбиною на той світ. Якесь раціональне зерно в тому є. Поруччя зроблене у вигляді чорних багатоголових змій, а бокові решітки оздоблені так званими сценами людських гріхів. Творець драбини — справжнісінький гуморист. Щоб так художньо принизити смертних, слід добре запізнатися з ними — заздрість, пиха, брехня, чвари, наговір, зрада, зухвалість, гординя, нікчемність, лінь і ще багато чого з предовгого списку нечеснот. Стриб ці сходи пам’ятає з дитинства. На другому поверсі він виріс, разом з такими ж, як і сам. Тут мешкали чистокровні безсмертні, яких не треба було довго кликати чи збирати в одному місці на нараду чи на завдання — вони завжди поруч, під рукою, на підхваті.