І от в житті Мальви з’являється Славко. Такий, яким колись собі придумала справжнього майбутнього коханого: розумний, дотепний, ніжний, добрий, турботливий, закоханий, талановитий, а найважливіше — реальний. Його могла торкнутися, поговорити з ним, послухати. А майстерня Святослава — то правдивий вернісаж. Там пахло і солодко, і гірко — барвистістю, розчинниками та полином, чомусь довкола пахло полином. Святослав любив його малювати — пейзажі, натюрморти, портрети, але ніде в майстерні не побачила навіть листочка полинового. Картини здавалися надто справжніми, тому, певне й пахли. Відчувала добре в майстерні юнака ще чиюсь присутність, може, то була його муза, яка спостерігала за непроханими гостями десь з-під люстри, а чи то було натхнення. Трохи полохалася цього, завжди те, чого не розумієш, лякає. Найбільше вразив Мальву автопортрет. На ньому Святослав здавався аж надто реальним, чомусь дуже печальним, зі зболеним сумом в очах. Хлопець тримав у руках полиновий букет, а за плечима височіли гори, певне Карпати.
Тиждень вони зустрічаються вже у Львові, і Святослав Мальві все більше і більше впадає в душу. За три дні повертаються з морів батьки, тож Мальва мусить познайомити їх з Святославом. Татові він точно сподобається, історія — Славкове захоплення, а всі, хто любить історію, не можуть бути поганими людьми, в тому впевнений тато. Мальва Птаху також познайомить зі Святославом. Невідомо, як вона на нього зреагує, але то має бути цікаво. Чомусь найменше журилася зараз її реакцією, може тому, що кохала вперше в житті — по-справжньому.
Вчора познайомила Святослава з Лідкою, спеціально, вона ж бо проти Лідки як горобець супроти орла, сіра, непомітна. Лідка — красуня, розумниця, інтелектуалка. Так Святослав на Лідку за весь вечір тільки два рази і подивився: коли знайомилися і коли прощалися. Звісно, Славко з Лідкою відразу знайшли спільну мову, розмовляли на різноманітні теми, щось про Мане чи Моне. Дідько, досі їх плутає. Лідка ж пізніше передзвонила і сказала:
— Мальво, він — супер! Втюрився в тебе, дорогенька. Хлопець — золото: розумний, дотепний, вихований! Такі на дорозі не валяються, не проґав свого щастя, — жу-жу-жу з дифірамбами про інтелект Славка та про таланти.
Сьогодні сходили зі Святославом та Лідкою в кіно. Провели колежанку додому, а тоді Святослав повів Мальву.
— Зайдеш на чай? — запропонувала Мальва.
Було ще не дуже пізно, шоста година, тож… нічого поганого в її пропозиції не простежувалося. Тим паче що сусід та друг Сергій міг до неї і о дванадцятій на чай завалитися і це сприймалося батьками досить демократично. Але то Сергій, а тут…
На чай зайшов. Мальва готувала сяку-таку вечерю з канапок та трав’яного чаю, привезеного з Карпат. Святослав тим часом коментував все, на що натикалися його очі. Мальва робила саркастичні коменти, зауваги, які тільки веселили хлопця і зовсім, здавалося, не дратували.
А потім вони у кімнаті Мальви дивилися на компі таборові фотки, їх надіслали поштою сьогодні. Після зізнання в коханні над Черемошем Святослав, здається, уникав розмови про саме почуття. Мальву це трохи насторожувало, бо, крім тримань за ручки, їхні зустрічі та балачки нагадували взаємини з другом Сергієм — обом цікаво та весело. Інколи їй здавалася, що ті слова про кохання їй або наснилися, або примарилися.
— О, Мальво, дивися, яка ти на тій фотці серйозна. Мері Поппінс на відпочинку. А чиї ти це окуляри натягнула на себе? Нє, не Поппінс. Шапокляк.
— Ги-ги. Яка там в ср…, пардон, Шапокляк? Га! Прикольна фотка, чого б це я сміялася.
— Звичайно, прикольна! І ти прикольна.
— Тільки прикольна і все? — Мальва і сама не помітила, як почала кокетувати, майже як Лідка.
Святослав серйозно подивився на Мальву, легко накрив її руку своєю. Рука була трохи холодна.
— Ти не тільки прикольна, Мальво. Пам’ятаєш нашу розмову над Черемошем? Нічого не змінилося з того часу в моєму серці. Навпаки. Інколи я боюся тебе. Тобто боюся образити словом, вчинком, рухом. Торопію поруч, як дурень. От зараз так і кортить тебе поцілувати, а не смію, тому що не хочу тебе кривдити, не знаю, як ти це сприймеш.
Мальва розгублено закліпала очима. Відчула, як гаряча хвиля накриває її з головою.
— Ти — диво, Мальво. Я кохаю тебе, сонячна дівчинко.