Олександр Авдєєнко
ДУНАЙСЬКІ НОЧІ
Повість
Художнє оформлення Г. В. МАЛАКОВА
ЧАСТИНА ПЕРША
«РУКОТРЯСІННЯ»
Влітку 1956 року полковникові Шатрову принесли розшифровану телеграму периферійного управління державної безпеки. Вона відтіснила інші справи і стала початком багатьох подій найближчих тижнів і місяців.
«Сьогодні до місцевих відділів міліції, — повідомляли з міста Н., — надійшло кілька заяв од громадян, які мимоволі стали свідками негідної поведінки американського дипломата Картера і його супутника-шофера. Проїжджаючи на своєму автомобілі по шосе Москва — Київ, Картер відхилився від обумовленого маршруту, проник у район, де проходили навчання танкових підрозділів, зробив кілька знімків спеціальними апаратами. Потім повернувся на магістраль і поїхав на південь у напрямку Києва, часто зупиняючись. Того ж дня, за свідченням інших громадян, Картер удостоїв своєї старанно замаскованої уваги військовий аеродром у районі Б., радарні установки поблизу Ш., міст через ріку Д. і завод на правому березі.
В Києві Картер зупинився в готелі «Інтурист». Після сніданку оглядав місто, демонстративно фотографуючи визначні місця. Купався, загоряв на пляжі. Зайшов до універмагу на розі Хрещатика і вулиці Леніна. Обідав на Володимирській гірці, на відкритій веранді, милувався Дніпром і задніпровською панорамою. Того ж дня в різних місцях знайшли брошури, сповнені наклепів на Україну, видані в Мюнхені концерном «Вільна Європа».
Увечері відвідав театр опери та балету, шалено аплодував, купив фотоальбом виконавців. Вечеряв у місті. Багато випив. Пізно вночі напідпитку, веселий, споглядав Дніпро, залитий місячним сяйвом, і вигукував по-російськи, звертаючись до випадкових перехожих: «Тиха украинская ночь!.. Чуден Днепр при тихой погоде!..» Та інше в такому ж дусі.
На другий день Картер відвідав Софійський собор. Це було в такий час, коли в музеї зібралося багато людей. Серед відвідувачів були двоє хлопців, схожих на студентів. Картер і «студенти» зупинилися біля старовинної фрески і обмінялися паролем: «Пощастило вам, українцям! — сказав Картер. — Такі воєнні бурі бушували в Києві, а ці шедеври збереглися. — Трохи помовчавши, він додав — Скажіть, а чому вашу молодь цікавить старовина?» Один хлопець відповів: «Це ж наша історія». Другий одразу ж смикнув товариша за руку і сказав: «Ходімо, Петре, а то не встигнемо все оглянути!» І вони відійшли від Картера. Але, виходячи з музею, хлопці знову зустрілися з ним у дверях і передали якийсь пакунок. Це було зроблено спритно. Встановити, хто ці хлопці, не пощастило. Вони вмить зникли. Вжито заходів для їх розшуку».
Того ж дня Шатров і його найближчий помічник, капітан Гойда вилетіли на захід. Квитки взяли не до Києва, де ще перебував Картер, а до Львова.
Шатров і Гойда летіли на побачення з містером Картером. Та їхня зустріч мала відбутися, проти бажання американського дипломата, невідомо де, коли і за яких обставин.
Пробувши два дні в Києві, Картер вирушив на захід. У Львові прожив добу, знайомився з визначними місцями міста. Лише один раз зустрівся на Академічній з Качалаєм, як з'ясувалося потім, працівником Одеського інституту садівництва і виноградарства. Розмова була короткою. Через годину після зустрічі Качалай зайшов на телеграф і послав телеграму в Ужгород до запитання на ім'я Букви. Він повідомляв адресата, що Петро з братом Іваном виїжджають днями в Ужгород складати екзамени до університету. Потім Качалай забрав чемодан з готелю і поїхав на вокзал.
Картер після побачення з Качалаєм втратив будь-який інтерес до міста: не виходив з ресторану і свого номера до самого від'їзду.
Рано-вранці він поїхав далі.
Поки Картер мчав рівнинними дорогами Прикарпаття, поки піднімався крутими зигзагами Карпат, слизькими від недавнього дощу, поки спускався запаморочливими петлями вниз, у Закарпаття, — Шатров і Гойда не поспішаючи поснідали у Львові, сіли в автомобіль і поїхали на аеродром, звідки й вилетіли в Ужгород.
Карпати!.. Сьогодні вони навдивовижу чисті. Ні туману, ні хмаринки, ні марева. Не видно й диму, що застилає землю ранньою весною і восени, коли верховинці випалюють полонини, щоб на наступний рік буйнішою виросла трава. Все далеке здавалося близьким. На заході — польські Карпати. На південному заході — чехословацькі. Трохи лівіше — рівнина, розрізана Тисою. Це Угорщина. Ще лівіше — румунські Карпати. Сині лісисті гори, одна від одної вища. Снігові завали на північних схилах. М'які прогини між округлими вершинами — ворота гірських вітрів. Вузькі і темні ущелини. Серед кам'яної суворості і хвойної чорноти зеленіють полонини. Звідти, від високогірних луків, починає свій шлях річка Кам'яниця. Від перевалу до Явора, зверху донизу, наче зигзаг блискавки, вона розтинає Карпати.