Читать онлайн "Позичений чоловік" автора Гуцало Євген Пилипович - RuLit - Страница 2

 
...
 
     


1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 « »

Выбрать главу
Загрузка...

Я – Прищепа, така вже халепа. І я вдячний своїм предкам, які колись так надумали наректись, а нарікшись, зоставили прізвище в дарунок своїм нащадкам. Дивно, але так: подеколи відчуваю радість, що я в цьому світі не Півторакожуха й не Чортийогобатька. А також тішуся з того, що я не Гичка і не Півень, що я не Сало і не Макуха. Бо що б там хто казав, а Прищепи-нащадки зі своїм прізвищем годні не тільки землю орати й засівати, не тільки валашити баранів і видублювати шкури, а й, дивись, до міністра можуть дослужитись, полетіти в космос або навіть грати у футбол!

II. НЕ З ГРИЖИНЕЦЬ І НЕ З ГАЗОПРОВІДНОГО

Тепер вам буде цікаво знати, звідки я родом.

Назви сіл, як і людські прізвища, начебто самі повроджувались – так, як родять на нашому масному чорноземному ґрунті жито й пшениця, буряки й коноплі. Дивись, одне село синіє тобі своєю назвою, як польова волошка, друге дивиться на тебе вовчим оком, а третє мало не сороміцьким словом до тебе озивається.

Лугове та Польове, Балки та Ярки, Чагарі та Лисогірки – тут великим розумом не світить. Оленівка, Андріївна, Степанівна, Іванівна, Григорівна – тут теж не мудрували лукаво. Свинарі, Чинбарі, Смолокури, Вівчарі зізнавались у простоті душевній. А вже от Веселі Гори, Веселе Поле, Веселий Лан, Веселий Кут, Весела Діброва, Весела Долина, Веселий Гай, Веселий Яр, Веселий Хутір, Веселі Боковеньки казали вчора й нині кажуть про людей багато. Так і здається, що в таких веселих селах завжди жили весело, бо чого їм журитись у веселому гурті?

От хоч би що, а мені завжди здавалось, що чоловік із села Груші ніколи не буде схожий на чоловіка із села Вишні. Що жінка з села Хлібного завжди буде щедрішою, аніж жінка з села Голодного. Що дядько з Багатої Чернящини завжди буде багатший, ніж дядько з села Бідила. Побувавши на своєму віку в багатьох селах, до одних я переймався любов’ю вже за самі їхні назви, а інші своїми назвами навівали глухий, безпричинний смуток. Мені, повірте, не хотілося б народитись у Шмиглях чи в Ряшках, не хотілося б парубкувати в Коровинцях чи в Коростуватому, не хотілося б женитись у Костогризному чи в Бабському. І я щиро вдячний долі, що тільки чув, а ніколи не жив у Безкровному, Безлюдівці, Безпалівці, Безп'ятному, Безсалівці, Безсокирному, Безуглівці, бо, здається, в селах із такою назвою так і остерігайся, що не матимеш пальця, п’яти, сала, сокири.

Отже, тепер ви знаєте, що я, Хома Прищепа, за своєю вдачею не міг би прижитись у Гектарах чи Елеваторному, у Грижницях чи Газопровідному.

Щоб ви вже почали здогадуватися, спершу назву довколишні села, широко знані по всіх усюдах: Білоконі, Велике Вербче, Гончарі, Кривошиї... Іще не здогадуєтесь? Гаразд, поблизу є й інші села: Липівка, Малі Дубові Гряди, Сухолужжя, Чудви.

Авжеж, тепер, коли названо ближчі й дальші навколишні села, то в їхньому вінку тільки одне-однісіньке зосталось неназваним, яке скрізь добре знане.

Яблунівка.

Спитаєте у Великому Вербчому на недільному базарі чи в Сухолужжі в чайній про Хому Прищепу – й кожне скаже:

– Прищеп у наших краях багато, й не один Хома серед них може трапитись, але ж питаєте ви, звісно, про того Хому Прищепу, який живе в Яблунівці. Іншими Прищепами ви інтересуватись не станете.

Так і кажуть: Хома Прищепа з Яблунівки. Може б, хто й подумав, що знають мене насамперед за Яблунівку, бо слави зажило село своїми яблуками в області й поза областю, але ж це неправда. Подеколи правда мені бачиться в тому, що Яблунівка стала знаменитою саме тому, що тут народився і живу я, Хома Прищепа.

III. КРІЗЬ ЗЕМЛЮ ПРОЙШОВ, ЧЕРВОНУ ШАПОЧКУ ЗНАЙШОВ

Кожна людина схожа на щось чи на когось, і, видно, непросто народ колись давав, нагороджував, ліпив саме такі прізвища, а не інші. Коли чоловік нині в паспорті пишеться Вовк, то, либонь, його пращур своєю поведінкою чи подобизною таки нагадував хижого сіроманця; а коли тепер чоловік знаний як Пшеничний, то в давнину безпремінно був не тільки хліборобом-селянином, а й полюбляв пшеницю-пашницю.

Є такі, що схожі на бодню, й не просто на бодню, а на таку, в якій тримають солонину, є схожі на гарбузи. Або й на буряки: один тобі – наче тоненьким корінчиком догори, а другий – вже тоненьким корінчиком донизу. Серед жінок трапляються достоту як наливне яблучко або ж як дозріла вишня.

Вам кортить довідатись, на що схожий я, Хома Прищепа із Яблунівки, а мені так само кортить розповісти. А як розповісти, щоб ви навіч угледіли? Можу сказати, що я не схожий ні на півня, ні на коня; часник чи цибулю трудно назвати моїми родичами; нічогісінько я не позичав ні в якої пори року і ні в якої погоди. Не скидаюсь ні на помідор, ні на огірок, ні на моркву.

     

 

2011 - 2018