Выбрать главу

Рецензенти:

БАБКІН В. Д., доктор юридичних наук, професор, провідний науковий консультант Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Заслужений діяч науки і техніки України

МАКСИМОВ С. І., доктор юридичних наук, професор, професор Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого

МЕРЕЖКО О. О., доктор юридичних наук, професор, професор Католицького університету Любліна та Київського університету економіки та права «КРОК»

Колектив авторів:

БІГУН В. С., к. ю. н., магістр права (США), науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, доцент Київського університету права НАН України (розділ 1); СМОРОДИНСЬКИИ В. С., к. ю. н., доцент кафедри теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (розділ 2); ПОГРЕБНЯК С. П., к. ю. н., доцент кафедри теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (розділ 3); СТОВБА О. В., к. ю. н., доцент філософського факультету Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна (розділ 4); ЛОБОДА Ю. П., к. ю. н., доцент Львівського державного університету внутрішніх справ (розділ 5); БЕРНЮКОВ А. М., к. ю. н., викладач теорії та історії держави і права Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького (розділ 6); РАБІНОВИЧ С. П., к. ю. н., науковий співробітник Львівського державного університету внутрішніх справ (розділ 7); МАЛИШЕВ Б. В., к. ю. н., доцент кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (розділ 8).

ПЕРЕДМОВА

Правосуддя та судова реформа — теми, які є сьогодні одними з найбільш соціально актуальних і значущих в Україні. Реформування судової системи триває. Проте успіх будь-якої реформи, зокрема й судової, залежить від її наукового обґрунтування. Останнє має стати ідеологічною, принциповою засадою процесу реформування.

У проектах судової реформи останніх років, на мій погляд, ця ідеологія чітко не простежується. У них не видно, наприклад, пересічної людини, якій має слугувати судова влада та інтереси якої апріорі мають концептуальне значення для реформування саме судової гілки влади.

У даному контексті увагу реформаторів важливо закцентувати на загальновизнаному в світовій практиці принципі доступності правосуддя. Цей принцип слід було б покласти в основу оптимізації судової влади в Україні. На жаль, у нашій Конституції нічого не говориться про принцип доступності правосуддя, а конституційне положення про те, що народ бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних, практично не діє на сьогодні; суду присяжних немає, інститут народних засідателів, так би мовити, ледь животіє.

Складно сказати, скільки у нас має бути гілок судової влади і яких саме. Мені здається, що не в цьому сьогодні полягає проблема. Більш важливо, щоб відповідно до принципу доступності правосуддя наша судова система стала простою, чіткою і прозорою, менш затратною для громадян, зрозумілою для широкого загалу. Така система є менш уразливою і з точки зору корупції та інших зловживань.

У цьому зв’язку вітчизняну систему судочинства слід розчистити, на мій погляд, від зайвих судових структур і нагромадження квазі судових органів. Ідеться, фактично, про оптимізацію структури відповідної системи на засадах однакового застосування закону. Не можна миритися з масовим ухваленням різними судами суперечливих рішень з одного й того самого питання.

Реформа тут пов’язана з можливим внесенням відповідних змін до Конституції України, зокрема що стосується порядку формування суддівського корпусу. Цей порядок зараз надто заформалізований, недостатньо прозорий, розпорошений між багатьма органами і не враховує демократичних національних традицій минулого, заснованих на принципі виборності, зокрема, місцевих суддів.

Назрілим у цьому зв’язку, на мій погляд, є питання про введення інституту мирових суддів. Такий інститут уже діяв колись в Україні. Він був передбачений і Концепцією судово-правової реформи 1992 року. Мирові судді змогли б розвантажити нинішні суди першої, другої, третьої інстанцій від дрібних справ, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, кримінальних проступків, тощо, а також прискорити ухвалення рішень у цих справах. Про це свідчить, зокрема, і досвід Російської Федерації, де нещодавно був введений такий інститут.