Ледве Томек підняв накривку коробки, як комаха висунула свої величезні клешні, прагнучи виповзти на волю. Томек запхнув жука назад у коробку та сховав її до кишені.
Урок зовні проходив так само, як і в звичайний шкільний день. Спочатку вчитель докладно виклав, не заглядаючи навіть до книжки, останній у цьому році фрагмент з історії Росії. Потім, чого він звичайно не робив, нагадав дітям про пройдені вже періоди й закінчив лише тоді, коли інспектор, глянувши на годинник, заявив, що хотів би послухати відповіді котрогось з учнів.
Для Томека настав час діяти. Тільки-но вчитель нахилився над журналом, немовби задумуючись, кого викликати, як Томек швидко дістав із кишені коробочку й, піднявши трохи накривку, притулив її до спини Павлюка. Величезний жук негайно скористався нагодою й виповз із коробочки. Він опинився на комірі Павлюкового піджака саме в ту мить, коли вчитель викликав його відповідати.
Павлюк зупинився біля кафедри. Низько вклонився інспекторові та вчителеві. На всі запитання відповідав без запинки, немовби читав із книжки. Стоячи струнко, безпомилково повторював новий урок. Учитель із переможною усмішкою поглядав на явно задоволеного інспектора.
Спостерігаючи за успіхом свого супротивника, Томек переживав справжню бурю хвилювання.
«Що трапилося з жуком? — думав він. — Підлиза боїться комах. Яка це була б чудова помста, якби він злякався жука саме зараз, під час показового уроку!»
Жук, однак, глухий до прохань і заклинань Томека, усе ще не подавав ознак життя. І коли Томек почав уже шкодувати, що всі його зусилля пішли нанівець, Павлюк раптом ворухнув головою.
У серці Томека з’явилась надія. Павлюк удруге шарпнув, головою, після чого провів долонею по шиї. Тепер події, про які Томек тільки мріяв, почали наростати зі швидкістю снігової лавини. Павлюк нервовим рухом підніс долоню до очей і, як тільки побачив у ній величезного жука, пронизливо закричав і мимовільно струснув рукою. Жук влучив в обличчя інспектора, той підскочив, немов на нього хлюпнули окропом.
Вибухнув страшенний скандал. Учитель, переляканий не менше, ніж інспектор, суворо вичитав Павлюкові й оголосив догану. При цьому він весь час уклонявся, перепрошуючи роздратованого начальника. Урок, звичайно, було зірвано, бо розгніваний інспектор відразу вийшов із класу, а за ним поспішив схвильований учитель.
Надуваючись, немов павич, Томек удруге за цей день приймав поздоровлення від захоплених друзів: йому одним махом вдалося помститись підлому підлабузникові й підкласти свиню вчителеві, чия надмірна старанність приносила Томекові вдома великі неприємності.
Після уроків повеселілі Томек і Юрек разом вийшли зі школи.
II
ТАЄМНИЧИЙ ГІСТЬ
Попрощавшись з Юреком, Томек зупинився біля маленького скверу в центрі майдану Трьох Хрестів. Задумався над тим, як провести решту пообіднього часу. Йому не хотілося вертати додому після такого цікавого початку дня. Сонячна червнева погода заохочувала до прогулянки містом. Спокуса була тим більша, що досить було перейти майдан, аби опинитися на тінистих, зелених Уяздівських алеях. Якщо він зараз не скористається цією зручною нагодою, то потім удома тітка Яніна, як завжди, знайде тисячу причин, аби більше нікуди його не пустити.
Томек довго розмірковував, як краще провести час, але ніяк не міг остаточно вирішити. Перехитрити тітку було нелегко. Щодень після повернення дітей зі школи вона уважно розпитувала їх про те, що задано вивчити і які оцінки поставили їм учителі; майже щоразу така розмова закінчувалась словами:
«А тепер покажіть ваші щоденники!»
Якщо діти намагались обманути її й у щоденнику стояла інша оцінка, ніж вони казали, відбувалася довга розмова. За пізнє повернення зі школи тітка карала так само, як і за погані оцінки.
Діти тітки Яніни — Ірена, Збишек і Вітек, призвичаєні з дитинства до материної суворості, швидше пристосовувалися до її вимогливості. А ось Томек не вмів навіть удавати, що розкаюється, як це робили вони. Тому тітка карала його частіше, ніж їх.
У тітки Яніни були особливі причини для того, щоб звертати серйозну увагу на Томека. Після смерті матері Томек залишився, по суті, круглим сиротою, й невідомо, що з ним трапилось би, якби Карські, тітка й дядько, не взяли його на виховання. Мати Томека померла через два роки після втечі за кордон чоловіка, який таким чином урятувався від царських жандармів. Тітка Яніна, пам’ятаючи трагедію сестри, як вогню, боялася всякої політики. Адже за участь у ній людині в найкращому випадку загрожувало заслання до Сибіру.