Сценічна картина на три дії з танцами і співами
В чужому пір’ю
Синичка I — дівчинка 11–12 років
Синичка II — дівчинка 11–12 років
Сверщик — хлопчик 10 років
Вітер — хлопчик 12 років
Ніч — дівчинка 12–13 років
Квіти:
Рожа — дівчинка 12 років
Лелія — дівчинка 10 років
Дзвіночок — хлопчик 10 років
Фіалка — дівчинка 7 років
Братчик — хлопчик 7 років
Дія відбувається в лузі, над потічком на узліссі.
Перша дія
Левада над струмком. Квіти стоять півколом: праворуч — Лелія й Дзвіночок, ліворуч — Фіалка й Братчик. Перед ними, посередині, Рожа. Ранок. Левада купається в сонячному сяйві.
Квіточки-сестрички, що то за новина,
Що сумна вся наша прекрасна долина?
Сумують всі пташки, пісень не співають.
Не знаєте, сестри, яку журбу мають?
Як я умивалась на зорі росою,
Синички казали помежи собою,
Що одна синичка від них відреклася,
Зняла своє пір’я, в чуже одяглася,
І своє гніздечко залишити хоче,
В чужину летіти, десь у світ за очі.
О, я би ніколи того не зробила,
Рідну свою землю я б не залишила.
І я — ні!
І я — ні!
Я також — ні!
Нема ніде краще, ніде веселіше,
Бо ніде не гріє сонечко миліше.
Ніде не шумить так білая берізка,
Не журчить потічок, чистенький, як слізка!
Якби мене взяли в далеку чужину,
Зів’яв би я, знидів, з туги б там загинув.
І я так!
І я так!
Я цього не знаю,
Чому наймиліше всім у ріднім краю?
Не знаєш? Чи пісню вже тую забула,
Що вчора під вечір від Сверщика чула?
О, я і зараз можу заспівати.
Лиш мусив би Сверщик голос пригадати.
І я так!
І я так!
А де Сверщик дівся?
Вже сонечко встало — він ще не з’явився.
Я Сверщика люблю; він скрипак найперший,
Співаночки знає і складає вірші.
Певне, заховавсь між буйнії трави
І там, над потічком, скрипку свою править.
Але я задзвоню дрібними дзвінками —
То зараз і з’явиться Сверщик між нами.
(Потрясає дзвіночками, що в нього на костюмі.)
Чи бачите? Он вже по долині скаче.
Входить Сверщикз іграшковою скрипкою у руках.
Добрий тобі ранок, наш милий скрипаче!
Квіти мої любі, добрий і вам ранок!
Чи добре ви спали, чи пили сніданок?
Дякуємо красно, спали всі в спокою,
На сніданок пили медочок з росою.
Й тобі залишили ще досить медочку,
Тільки заспівай нам гарну співаночку.
Гаразд, любі квіти, я готов співати,
А за свою пісню не хочу заплати.
Найкраща заплата за всі мої труди,
Якщо моя пісня подобатись буде.
Заграй же нам пісню вчорашню, друже,
Бо вона до серця припала нам дуже.
Сверщик строїть скрипку, а потім грає мелодію пісні «Чом, чом, земле моя», а всі квіти — спершу несміливо, тихо, а далі щораз голосніше — співають.
Чом, чом, чом, земле моя,
Так люба ти мені,
Так люба ти мені?
Чом, чом, чом, земле моя,
Так радуюсь я
Твоїй красі?
Чим, чим, чим мене манить
Пташні твоєї спів,
Тужливий шум лісів?
Чим, чим, чим так веселить
Потічок з-під верхів,
Що тут шумить?
Тим, тим, тим, серденько, знай,
Бо красна ця земля
Зродила й кормить тя!
Тим, тим, тим, серденько, знай,
Бо красна ця земля —
Твій рідний край!
Всі дякуєм, друже, ця пісня — чудова!
Аж в серце глибоко запали нам словй.
Заспівай цю пісню пташці в нашім гаю,
Що хоче летіти до чужого краю.
Я вчора співав їй, вона висмівала,
Ще й скрипочку мою, недобра, стоптала.
Коли так, то вже їй ніщо не поможе!
Та лиш подивіться, квіточки, в долину.
Всі дивляться в той бік, звідки надходять Синички.
Чи бачите тую чудацьку пташину?
Строкатого пір’я начеплено много —
Чи ви вже бачили де птаха такого?
Я — ні.
Я також — ні.
То пташка шалена,
Вбрала чуже пір’я — думає, що вчена.
Шалена, шалена!
Й я це повідаю,
Лиш її сестрички жаль мені без краю.
І мені!
І мені!
Одну її мала,
Як мати умерла, її згодувала;
А тепер невдячна таке їй вчинила,
Чесне ім’я роду геть поганьбила.
Недобра!
Невдячна!
І серця не має.
А ще і надулась та гордо ступає…
Чи бачите, квіти?
Я бачу.
Дивлюся.
А я не дивлюся, бо нею гидую.
А сестра за нею ступає сумненько…
Ой, видно, що дуже болить їй серденько.
Чи знала що, бідна, відчувала лихо?
Не знала!