Рейс 16 здійснив довге ковзання з контрольованою потужністю, колеса легко ударялися, а пневматичні гальма видавали слабкі задушливі звуки. У герметичній пасажирській кабіні, подумав Нік, було тихо, як на цвинтарі після півночі.
А потім почалася буря пасажирських голосів та активність вильотів. Політ закінчився, і всі були у безпеці.
Пасажирів швидко викидали із трапу. Нік ліниво потягнувся. Два чи три пасажири все ще боролися зі своєю ручною поклажею, але не було сенсу виділятися, нічого не роблячи. Він підняв свій портфель і попрямував до виходу.
"Є пальто для мене?" - спитав він Риту, що стояла на сходах.
"О, так, правильно", - сказала вона, яскраво кивнувши. "Один момент."
Він чекав. За ним він відчув присутність людини зі сталевою рукою.
«Вибачте, будь ласка, сеньйоре. Я поспішаю". Англійська була ідеальним, із ледь помітним акцентом.
Нік вийшов на трап і відійшов убік. Рита відвернулася від вішалки.
«До побачення, сеньйоре Вальдес». Вона чемно посміхалася чоловікові зі сталевою рукою. "Сподіваюся, ви скоро знову дасте нам честь польотом".
Череп Бріннера тепер був захований у новій Панамі. Тонкі губи злегка зігнулися, а приземкувате тіло нахилилося вперед у легкому поклоні.
"Дякую. Ми ще зустрінемося, я певен. Пробачте мене".
Він прослизнув повз Ніка на сходах і швидко спустився до злітної смуги. Нік захоплювався спритністю його рухів. Покалічену руку тримав нормально, і вона легко поверталася до нього.
Рита повернулася з пальта Ніка.
"Що ж, я їду, міс Джеймсон". Нік ніжно посміхнувся їй, як чоловік, який цінував те, що бачив. М'який жовтий локон намагався вирватися з-під кепки, а вітер тріпав верх її блузки. "Провести мене вниз?"
"Це трохи незвично, але чому б і ні?"
Вона йшла на крок попереду і тихо сказала: «Не можу багато говорити, але мені потрібна твоя допомога у вбивстві».
"Вчинення одного?" спитав Нік, злегка вражений.
"Ні, звичайно, ні", - рішуче відповіла вона. «Вирішити одну загадку. Жахлива, жахлива річ».
Вони зупинилися біля підніжжя трапа.
"Я спробую", - сказав Нік. "Можливо, це не мій провулок, але, можливо, ми дізнаємося це за пізньою вечерею".
«Можливо, ми зможемо. Дякую". Вона коротко посміхнулася. "Хедвей-хаус, пам'ятаєш?"
Нік кивнув і помахав рукою. Вона повернулася до сходів, і він швидко рушив слідом за потоком пасажирів, що безладно прямували до вихідних воріт. Він був готовий до міцної кави і, можливо, до чотирьох або п'яти яєць. Проте його інтереси розділилися між Ритою та товстою спиною сеньйора. Попереду у сонячному світлі блищала світла Панама.
Щось, якесь шосте почуття, змусило Ніка поглянути на оглядовий майданчик. У цей момент пролунало клацання. Ледве помітне цвірінькання цвіркуна, яке мало бути втрачено в шумній пульсації аеродрому Айдлуайлд. Але Картер це чув.
Він зупинився, загальмувавши подушечками ніг, почуття його тонко налаштованого тіла насторожилися. У Ніка раніше було це відчуття неминучої небезпеки. Проходячи мінним полем на півдні Німеччини, якраз перед тим, як член його розвідувального патруля - приятель - спіткнувся об жахливий пристрій S-2, смертоносну стрибаючу Бетті, яка знесла Майка в ніщо. Той момент часу був таким самим, як і зараз.
Звук виходив перед ним. Був лише час для швидкого погляду, який показав щось незрозуміле та моторошне. Сеньйор Вальдес стримався, ніби теж почув клацання звуку. І наче це щось для нього означало. Бо, що ще більше спантеличило, він підняв залізну руку, ніби перевіряючи її на предмет механічних дефектів.
А потім зовсім не було часу.
Свідомість Ніка вразило сильне ревіння. Всесвіт перекинувся на спину, проливши землю і людей на ній в одне кипляче озеро безладу і заплутаних тіл.
Нік упав, як пір'їнка, яку завдав ураган, уткнувшись обличчям у обпалений сонцем бетон поля Айдлуайлд.
Пасажири кричали від безглуздого жаху. Це було так, ніби блискавка стрибнула з небес, щоб вразити безладну лінію пасажирів, що залишають рейс 16.
Атмосфера накочувалася та гриміла від вибуху.
Нік розплющив очі. Дощ осколків і бетонних крихт, що розлітаються, покривав його схрещені руки. Його пальто та портфель лежали в ярдах від нього, відірвані від нього силою вибуху.
Сцена перед ним була кривавою. Пасажири лежали, розтягнувшись у неможливих положеннях, як кинуті ляльки, кинуті на величезну купу сміття. Це був монтаж страху. Димний пил піднімався з ям, де кілька секунд тому прогулювалися пара молодят, блондинка та її веснянка дитина, брюнетка з книгою, худорлявий хлопець з млявими руками і ...