Він заговорив її мовою ближче до середини лютого, коли з вулиць зійшов останній сніг, лише де-не-де залишивши по собі озерця важкої талої води, де колихалося вологе варшавське небо й піддашшя кам’яниць, зрідка зникаючи, закриті швидкоплинними людськими силуетами. Кілька десятків ранків, проведених наодинці з підручником польської та простими книжечками, які йому принесла Кохановська, дали свої результати: він почав незграбно вимовляти шелесткі польські слова, з диким акцентом, неправильно розставляючи наголоси та інтонації в смислових фразах. Від самого початку його стосунки з польською мовою скидалися на зваблення й шпигунство. У невпинному потоці суцільного, наче радіодинамік на міжстанційному діапазоні, шуму й тріскотіння, він, як радист-самоучка, вишукував якісь таємні шифри, заховану від нього інформацію й намацував вразливі точки, що ставали мовби відправними пунктами, завдяки яким можна було рухатися далі. Він воював із польським текстом: насуплені латинські літери ворожо дивилися спідлоба в дитячі східнослов’янські очі, дуже неохоче поступаючись крихтами сенсів і значень, прояснюючись повільно, лише під тиском його впертості та бажання їх розуміти. Роман і справді поводився з польськими текстами терпляче і з вогником, як досвідчений коханець: у перші дні вихоплював із них лише окремі, зрозумілі для нього слова, довго їх смакував, катав на кінчику язика, ковтав із кавою й молоком, засвоював, засинав із ними, вплітав у каркас тексту та власної системи уявлень про світ, шукаючи українські відповідники, навчаючись розуміти зміст і настрій коротких історій із книжок, які він знайшов на Зомбковській, лише по кількох ключових словах. А далі, коли минув перший період знайомства, навчання пішло ще швидше, слова вже давалися йому легше. Відтепер вони, розніжені його увагою, слухняно складалися в речення й абзаци, самі ластилися до нього, не відпускаючи, певно, ні на хвилину і влаштовуючи в його голові цілі маніфестації під час сну. Щоразу після таких ночей Роман прокидався з дедалі ліпшим розумінням польської мови й дедалі сильнішим бажанням заглиблюватися в ці солодкі лінгвістичні матерії. Серед польських літер у нього навіть з’явилися свої улюбленці: «ą», яка нагадувала малого пузатого бегемотика зі смішним хвостиком, та «ł», яка вимовлялася так смачно, що він щоразу ковтав слину, натрапивши на неї в тексті. І ось одного дня в безперервній тріскотні, шелесті й шумі, яким була для нього польська мова зовсім недавно, Роман ясно почув нотки делікатні, тендітні та звабливі. З усіх польських текстів, що були в межах досяжності, разом осипалася зашкарубла шкірка, зісковзнула, як білизна з приємної на дотик, наче шовк, жіночої шкіри, і йому дрібно завібрувало в грудях від розуміння того, що він уже зуміє сказати Аґнєшці при зустрічі щось її мовою, знаючи, наскільки це її зворушить. Весь вечір після цього він упівголоса, аби не почула Олена, репетирував інтонації і слова, які хотів сказати, по можливості намагаючись здихатися доволі виразного акценту.
І коли одного з дощових лютневих вечорів Кохановська перехопила Романа дорогою до магазину, той у відповідь на її неодмінне українське «привіт», яким вона вітала його завжди незалежно від того, якою мовою говорила, притулив її до себе і, відкинувши пасмо неслухняного від такої погоди волосся, шепнув їй на вушко:
— Cieszę się, że mnie tu teraz złapałaś. Stęskniłem się, bardzo.
— A ja za Tobą też, wiesz,[7] — прошепотіла йому у відповідь Аґнєшка, і він відчув шкірою шиї усмішку. Та вже наступної миті вона рвучко відштовхнулася від нього й заскочено дивилася йому в обличчя, трохи не в собі від таких теплих і зграбно вимовлених ним слів її рідної мови.
Роман стояв і щасливо всміхався їй, а Аґнєшка Кохановська зворушено гладила його пальцями по мокрій долоні, розуміючи, що ніхто й ніколи досі не давав зрозуміти їй так просто й чітко, як сильно її цінує. Від розуміння цього нескладного факту десь під нею пролунав дивний звук, і світ її, як і Романів світ за кілька тижнів до цього, дав тріщину й остаточно похилився, просідаючи, мов сніг, під вагою ніжності і вдячності.
7
— Я так тішуся, що ти мене зараз упіймала. Я дуже скучив за тобою.
— А я також за тобою, знаєш