«Що ж, якщо самовар не хоче співати, не треба! – сказало старе гусяче перо. – За вікном висить у клітці соловей – нехай він заспіває!»
«Це непристойно – слухати якогось залітного птаха! – сказав великий мідний чайник. – Нехай розсудить нас кошик для харчів!»
«Хіба ж так слід проводити вечори? – відповів кошик. – Невже не можна поставити дім на належний рівень? Кожен би тоді знав своє місце, і я б керував усіма! Тоді справа пішла б зовсім інакше».
«Нумо галасувати!» – закричали всі.
Раптом двері відчинились, увійшла служниця, і всі притихли. Але не було жодного горщика, який не мріяв би потай про свою вельможність і про те, що він міг би зробити. «Якби вже взявся до справи я, пішла б гульня!» – думав кожен. Служниця взяла сірники й запалила ними свічку. Як вони запирхали, загоряючись! «Тепер усі бачать, що ми тут найвельможніші! – думали вони. – Скільки від нас блиску та світла!» Аж тут вони згоріли.
– Чудова казка! – сказала королева. – Я наче сама була на кухні разом із сірниками! Так, ти гідний нашої дочки.
– Авжеж! – сказав король. – Весілля відбудеться в понеділок!
Увечері в місті влаштували ілюмінацію. Вуличні хлопчиська кричали «ура!» і свистіли. «Треба й мені вигадати що-небудь!» – подумав купецький син. Він накупив ракет, хлопавок, склав усе це у свою скриню і здійнявся в повітря. Ніколи ще турки не бачили такого феєрверка.
Повернувшись до лісу, купецький син подумав: «Треба піти до міста послухати, що там кажуть про мене!» Скільки чуток ходило містом! Кожен розповідав про побачене по-своєму, але всі стверджували, що це було дивовижне видовище.
– Я бачив Бога! – казав один. – Очі в нього були, як зірки, а борода – як морська піна!
– Бог летів у вогненному плащі! – розказував інший. – А зі складок визирали янголята…
Наступного дня мало відбутися весілля. Купецький син повернувся до лісу, щоб сісти в скриню, але не знайшов її. Скриня згоріла! У неї потрапила іскра від феєрверка, скриня тліла, тоді спалахнула, і від неї лишився тільки попіл.
Принцеса на горошині
Жив собі принц. Він хотів одружитися з принцесою, та тільки зі справжньою. У пошуках справжньої принцеси принц об'їхав уже цілий світ, але ніяк не міг зрозуміти, чи справжні принцеси йому зустрічаються. Довелося йому ні з чим повернутися додому.
Якось увечері здійнялася буря. У міську браму постукали, і старий король пішов відчиняти.
Біля брами стояла дівчина. Вода стікала з її волосся й сукні, і вона запевняла, що є справжньою принцесою.
«Ну, це ми дізнаємося!» – подумала стара королева.
Вона пішла до спочивальні, зняла з ліжка всі матраци й подушки і поклала на дошки горошину, а потім узяла двадцять матраців і поклала їх на горошину, а на матраци ще двадцять перин. На це ліжко вклали на ніч принцесу.
Уранці її спитали, як їй спалося.
– Жахливо! – вигукнула принцеса. – Я всю ніч не могла заснути. Я лежала на чомусь твердому, й тепер у мене все тіло в синцях!
Так усі зрозуміли, що вона – справжня принцеса. Адже вона відчула горошину крізь двадцять матраців і двадцять перин! Такою ніжною може бути тільки справжня принцеса. І принц узяв її за дружину.
А горошину віддали в кунсткамеру.
Свинопас
Жив колись принц. Королівство у нього було дуже маленьке, а сам він був дуже бідний. Усе, що він мав, – це славне ім'я. А проте він вирішив одружитися не з ким-небудь, а з імператорською дочкою.
На могилі батька принца виріс трояндовий кущ. Він цвів лише раз на п'ять років, і на ньому розпускалася тільки одна троянда. Але вона була така прекрасна і пахла так ніжно, що кожен, кому довелося побачити її, забував про свої біди.
А ще у принца був соловей, і співав він так, ніби знав усі мелодії на світі, і пісні його були дивовижною насолодою для слуху.
Принц вирішив подарувати троянду і солов'я принцесі. Слуги поклали їх у срібні скриньки і відправили до палацу.
Побачивши подарунки, принцеса радісно заплескала в долоні. Відкрили першу скриньку і вийняли звідти чудову троянду.
– Як вона чарівна! – сказали фрейліни та імператор. – Яка чудова робота!
Принцеса доторкнулася до троянди і трохи не заплакала.
– Який жах! – сказала вона. – Троянда не штучна, а справжня!
– Який жах! – повторили за нею фрейліни.
Відкрили другу скриньку, і соловей відразу заспівав.
– Але ж це не штучний, а справжній птах! – вигукнула принцеса. – Жахливо! Випустіть його, хай він летить собі!
Тоді принц вимазав собі обличчя чорною фарбою, насунув шапку на самі брови і прийшов до імператорського палацу.
– Чи не дасте ви мені роботу? – запитав він імператора.
– Багато вас таких! – почув у відповідь. – Але, мабуть, залишайся: мені якраз потрібний свинопас!
Принц поселився в жалюгідній комірчині поряд зі свинарнею. До вечора він змайстрував горщик і прикрасив його бубонцями. Коли в ньому варили їжу, бубонці дзвеніли, награючи пісеньку. А якщо потримати над парою руку, можна було дізнатися, що кожен житель міста готує сьогодні на обід!
Одного разу принцеса разом з фрейлінами пішла на прогулянку і почула чудову музику. Вона навіть зупинилася: це була та сама мелодія, яку вона вміла награвати на фортепіано!
– Який освічений свинопас! – сказала вона. – Запитайте у нього, скільки коштує цей інструмент!
Одна з фрейлін пішла на чорний двір.
– Скільки ти хочеш за свій горщик? – запитала вона свинопаса.
– Десять поцілунків принцеси! – відповів той.
– Це неможливо! – обурилася фрейліна.
– Дешевше не вийде!
– Скільки він просить? – нетерпляче запитала принцеса, коли фрейліна повернулася.
– О, це жахливо! – вигукнула фрейліна.
І пошепки переказала принцесі слова свинопаса.
Принцеса розгнівалася, але тут знову почувся дзвін бубонців, і грали вони так чудово!
– Чи не візьмеш ти десять поцілунків від моїх фрейлін? – звернулася принцеса до свинопаса.
– Е, ні! – відповів свинопас. – Горщик коштує рівно десять поцілунків принцеси!
– Нечема! – сказала принцеса. – Станьте навколо, щоб нас ніхто не побачив! – веліла вона фрейлінам.
Фрейліни обступили її, свинопас отримав десять поцілунків принцеси, а принцеса – горщик.
Цілий вечір і наступний день горщик був на вогні, і незабаром принцеса і фрейліни дізналися, що готується на кожній кухні міста. Фрейліни стрибали з радості:
– Ми знаємо, у кого сьогодні суп і млинці, а в кого каша й котлети!
А свинопас тим часом змайстрував калаталку, яка могла грати всі
танці, які тільки є на світі.
– Я ніколи не чула нічого кращого! – зауважила принцеса, прогулюючись садом. – Запитайте свинопаса, скільки він хоче за цей інструмент.
– Сто поцілунків принцеси! – відповів свинопас.
– Він жахливий! – сказала принцеса і пішла доріжкою геть, але раптом передумала.
– Добре! – сказала вона. – Я дам йому десять поцілунків, як і вчора!
Проте свинопас не погодився.
– Сто поцілунків принцеси! – повторив він фрейліні. – Якщо ні – калаталка залишиться у мене.
І знову фрейліни обступили принцесу, а свинопас почав її цілувати.
– А це що таке біля свинарні? – запитав імператор, вийшовши на балкон. – Що це знову вигадали фрейліни! Треба піти подивитися!
Він спустився в сад, підкрався до фрейлін, але вони лічили поцілунки і тому його не помітили.
– Це що таке?! – закричав імператор, побачивши, що свинопас цілує принцесу. – Що за жарти?! – І пожбурив у них черевиком. – Забирайтеся геть! – закричав імператор.
Він дуже розгнівався і вигнав принцесу і свинопаса зі своєї країни.
– Яка ж я нещасна! – плакала принцеса.
А свинопас зайшов за дерево, стер з обличчя чорну фарбу, скинув брудний одяг та шапку і постав перед принцесою у своєму колишньому вбранні.
– Ти не захотіла вийти заміж за чесного принца! – сказав він. – Ти не зрозуміла, які чудові соловей і троянда, а свинопаса цілувала, щоб отримати дурні іграшки! Так тобі й треба!
І він пішов у своє королівство.