– Мій карлик – цар кухарів! Чи не так, любий друже?
Гість відкусив кілька маленьких шматочків і глузливо посміхнувся.
– Приготовано досить стерпно, – сказав він, відставляючи тарілку, – але все-таки це не справжній «Королівський».
Герцог наморщив лоба й почервонів від сорому та гніву.
– Ах ти, собако-карлику! – вигукнув він. – Як смієш ти так чинити зі своїм паном? Чи не відрубати тобі голову на покарання за погане куховарство?
– Зласкавтеся! – вигукнув карлик, падаючи навколішки. – Скажіть, чого бракує в цій страві? Не прирікайте мене на смерть через якусь там жменьку м'яса чи борошна.
– Від цього тобі буде мало пуття, любий Носе, – відказав чужоземець зі сміхом. – Не вистачає травиці, якої тут і не знають. Без неї в паштеті немає гостроти, і твоєму панові ніколи не їсти його в такому вигляді, як їм я.
– І все ж я його їстиму! – вигукнув герцог, люто блискаючи очима. – Присягаюся своєю честю, завтра я покажу вам або паштет, або голову цього хлопчини, прибиту до воріт мого палацу! Іди, даю тобі добу!
Карлик, плачучи, пішов до своєї кімнати й поскаржився гусці на долю, кажучи, що йому не минути смерті.
– Якщо річ тільки в цьому, – сказала Мімі, – то я тобі допоможу. Мій батько навчив мене розпізнавати всі трави. В іншу пору ти, може, й не уникнув би смерті, але зараз місяць уповні, а та травиця цвіте саме в цей час. Та скажи мені, чи є неподалік від палацу старі каштанові дерева?
– Так! – із полегкістю відповів Ніс. – Біля озера, за двісті кроків від палацу, їх повно.
– Лише біля старих каштанів цвіте ця травиця, – сказала Мімі. – Не гаймо часу й ходімо шукати те, що тобі потрібне.
Він узяв її на руки й пішов із нею до воріт палацу. Але воротар заступив йому дорогу і сказав:
– Милий мій Носе, випускати тебе з палацу заборонено. Я дістав суворий наказ.
– Але ж до саду мені можна вийти? – спитав карлик. – Пошли когось зі своїх помічників до наглядача палацу і спитай, чи не можна мені пошукати всіляких трав.
Воротар так і зробив, і дозвіл було дано. Сад був обнесений високою стіною, і про те, щоб утекти звідти, не могло бути й мови. Вийшовши з воріт, Ніс опустив гуску на землю, і вона швидко пішла поперед нього до озера, де росли каштани. Гуска все обнишпорила під усіма каштанами, перевернула дзьобом кожну травинку, але нічого не знайшла. Уже сутеніло, і розрізняти довколишні предмети ставало важче.
Тут погляд карлика впав на другий берег озера, і він гукнув:
– Подивися, там, за озером, є ще одне велике старе дерево. Ходімо туди й пошукаймо!
Каштанове дерево відкидало велику тінь, навколо було темно і майже нічого не можна було вже роздивитись.
Але раптом гуска зупинилася, залопотіла від радості крилами, тоді хутко занурилася головою у високу траву і, щось зірвавши, граційно подала те дзьобом враженому Носові зі словами:
– Це та сама травиця, і тут її багато, тож тобі ніколи її не бракуватиме.
Карлик замислено роздивлявся травицю. Вона поширювала солодкий аромат, що мимоволі нагадав йому сцену його перетворення. Листя й стебла були синювато-зелені, а квітка – червона з жовтими краями.
– Яке диво! – вигукнув він нарешті. – Я думаю, це та сама трава, що обернула мене на потвору. Чи не спробувати мені щастя?
– Не зараз, – порадила гуска. – Візьми з собою жмуток цієї трави, ми підемо до твоєї кімнати, зберемо твої гроші й усе твоє добро, а вже тоді перевіримо дію трави!
Вони пішли до його кімнати, і серце карлика голосно стукотіло від нетерпіння. Зв'язавши у вузол п'ятдесят чи шістдесят дукатів, які він накопичив, а також трохи одягу та взуття, він запхнув ніс глибоко в траву і вдихнув її аромат.
Тут усі його суглоби почали витягатись і тріщати, він відчув, як голова його вилазить із плечей. Скосивши очі на свій ніс, він побачив, що той робиться дедалі меншим. Його спина та груди почали вирівнюватись, а ноги стали довшими.
– Який ти високий, який вродливий! – вигукнула гуска.
Якоб дуже зрадів, але й радість не дозволила йому забути, як він
зобов'язаний Мімі. Хоча йому кортіло вирушити до батьків, він подолав це бажання і сказав:
– Кому, як не тобі, я маю дякувати за це? Без тебе я не знайшов би цієї трави і зберіг би потворну подобу, а то й помер би під сокирою ката.
Я не залишуся перед тобою в боргу – доправлю тебе до твого батька. Він, чарівник, розчаклує тебе враз.