Прибувши до Александрії, він продав ювелірові свою скриньку, купив будинок і влаштував там майстерню. Повісивши над вікном вивіску з написом «Лабакан, кравець», він узявся тією голкою й тими нитками, що знайшов у скриньці, лагодити жупан. Хтось відірвав кравця від цього заняття, кудись покликавши, і, коли він знову сів за роботу, перед очима його постала дивовижна картина: голка старанно шила, хоча її ніхто не тримав, і робила такі витончені стібки, яких Лабакан не робив навіть у хвилини удачі! А моток ниток ніколи не переводився.
Лабакан невдовзі став найвідомішим кравцем в Александрії. Часто він чув про славу молодого султана Омара, який став гордістю народу та грозою ворогів. Лабакан жив, шанований усіма, а голка й сьогодні шиє вічними нитками доброї феї.
Шарль Перро
Попелюшка
Давно-предавно жили собі чоловік і дружина. Вони мали єдину дочку, яку обоє дуже любили.
Одного разу, коли дівчинці було шістнадцять років, її мати тяжко захворіла й за кілька днів померла. У дім прийшло горе.
Через кілька років батько дівчинки познайомився з удовою, яка мала двох доньок, і невдовзі одружився з нею.
Уже з першого дня мачуха зненавиділа пасербицю. Вона змушувала її робити всю чорну роботу, і бідолашна дівчина не мала ні хвильки спокою. Тільки й чути було:
– Ану принеси води! Підмети підлогу! Підкинь нарешті дров у камін!
Дівчина весь час була замурзана попелом і пилом. Скоро всі, навіть батько, почали кликати її Попелюшкою, а тоді й геть забули її ім'я.
Мачушині доньки були такими самими злими буркотухами, як їхня мати. Вони заздрили красі зведеної сестри й тому прискіпувалися до неї.
Якось країною пішла чутка, що молодий принц збирається влашту вати бал, який триватиме кілька днів.
– Любі донечки, – сказала мачуха, – ми поїдемо на бал, і одна з вас обов'язково сподобається принцові й вийде за нього заміж.
– А друга? – в один голос спитали сестри.
– А для другої ми вже знайдемо якого-небудь міністра.
Від того дня сестри ні на крок не відходили від дзеркала, приміряли нові вбрання. Нарешті настав день, коли, пишно вбрані, вони сіли в карету й поїхали до палацу. Перед від'їздом мачуха суворо сказала Попелюшці:
– Навіть не думай, що байдики битимеш, доки нас не буде вдома.
На столі були дві миски: одна з просом, друга з маком. Мачуха висипала просо в миску з маком і перемішала.
– Ось тобі й робота: відділи за ніч просо від маку.
Усі поїхали на бал, і Попелюшка лишилася сама. Уперше вона заплакала від образи. Як же відділити просо від маку? І як не плакати, коли вона сидить тут, у лахмітті, сама-самісінька?
Раптом кімнату залило яскраве світло, і з'явилася красуня в білій сукні та з кришталевою паличкою в руці.
– Не плач, Попелюшко, – сказала вона, – я добра фея. Я можу зарадити твоєму лихові.
Фея торкнулася чарівною паличкою миски, й в одну мить просо відділилося від маку. Вона торкнулася й лахміття Попелюшки, і воно перетворилося на розкішну бальну сукню, розшиту золотом і сріблом, а на ногах з'явилися кришталеві черевички.
Фея роззирнулась навколо й торкнулася паличкою гарбуза, що лежав на столі, і мишок, які зацікавлено визирнули з нірки. На подвір'ї почулося кінське іржання. Попелюшка глянула у вікно й не повірила своїм очам. Перед будинком стояла пишна золота карета, запряжена четвіркою білосніжних коней, а на передку сидів кучер в оксамитовій лівреї.
– їдь на бал, моя люба Попелюшко! Ти на це заслужила! – вигукнула фея. – Але пам'ятай: рівно опівночі твоя сукня знову перетвориться на лахміття, а карета – на гарбуз!
Попелюшка приїхала на бал, наче справжня принцеса. Коли вона ввійшла до головної зали, музика змовкла, розмови стихли і всі обернулись, аби поглянути на незнайому красуню.
– Хто це? – питали здивовані гості одне в одного.
– Це ще хто така? – невдоволено запитували мачушині дочки.
Молодий принц підійшов до дівчини, вклонився й подав їй руку. Увесь вечір він ані на крок не відходив від Попелюшки і ні на хвилю не зводив із неї очей. Попелюшка і принц танцювали й танцювали, а мачуха та її доньки скреготіли зубами від заздрості.
Але Попелюшка весь час позирала на годинник. За п'ять до дванадцятої вона всміхнулася принцові, вивільнила руку з його руки й вибігла з головної зали. Принц кинувся за нею, та біля ґанку на дівчину вже чекала золота карета, коні радісно заіржали й повезли Попелюшку додому.
Мачуха та сестри повернулися похмурі.
– Він тільки на неї й дивився!