Хлопчик-мізинчик підкрався до Людожера, обережно стягнув із нього семимильні чоботи й повернувся до братів, що сховались у кущах.
– А тепер, – сказав Хлопчик-мізинчик, – тікаймо швидше!
Зібравши останні сили, брати дременули через ліс і невдовзі прибігли до своєї хатини, де на них чекали батьки.
Людожер прокинувся і, побачивши, що хтось украв його чоботи, закричав так голосно, що з дерев обсипався сніг.
– Злодії! Обікрали! – горлав він.
Без семимильних чобіт йому важко було наздогнати навіть змерзлого, голодного зайця. Настав кінець його пануванню. Відтоді Людожер засумував, а одного разу пішов із дому, і більше ніхто його не бачив.
А родина дроворуба й далі жила бідно, упроголодь. Часто брати лягали спати не повечерявши, та все одно швидко росли й мужніли. Навіть Хлопчик-мізинчик трохи підріс, хоча, як і раніше, поруч із високими й міцними братами виглядав маленьким і кволим. Ну то й що, зате він став іще розумнішим і все частіше замислювався над тим, як би заробити грошей для батьків.
Одного разу Хлопчик-мізинчик вийняв зі старої скрині пару чобіт із золотими пряжками, що їх він поцупив у злого людожера. Усе-таки були семимильні чоботи, то чому ж не використати їх?
– Я піду до королівського палацу, – сказав батькам Хлопчик-мізинчик, – і вступлю на службу до короля. Буду гінцем.
– Це дуже нелегко, – зітхнув батько.
– Що ти, батьку! Я ж маю семимильні чоботи!
Хлопчик-мізинчик узувся й вирушив у путь.
Не встиг він зробити й кількох кроків, як був уже в палаці. Король, королева та всі придворні мали дуже засмучений вигляд.
– Що сталося, ваша величносте? – спитав Хлопчик-мізинчик.
– Біда! – відповів король. – Ворог наступає, а мої війська стоять за сто миль звідси і нічого не підозрюють. Жоден гонець, навіть на найшвидшому коні, не встигне доправити їм повідомлення.
– Доручіть це мені, ваша величносте, – сказав Хлопчик-мізинчик, – і я миттю доправлю послання!
– Вирушай скоріше! – вигукнув король. – Якщо виконаєш наказ, я обдарую тебе золотом!
Хлопчик-мізинчик кількома кроками опинився у військовому таборі й віддав листа королівському генералові, а потім так само швидко повернувся до палацу.
– Ото дивина! – закричав радісно король, прочитавши листа від генерала. – Дякую тобі за добрі вісті й призначаю королівським гінцем. За кожен принесений лист ти отримуватимеш тисячу золотих.
Так і став Хлопчик-мізинчик носитися по світу з королівськими листами та дорученнями. А коли він стер до дірок семимильні чоботи й назбирав достатньо грошей, то повернувся до рідної маленької хатини на узліссі.
Тепер сім'я дроворуба не бідувала. Хлопчик-мізинчик і його брати стали всіма шанованими людьми. Щоправда, Хлопчик-мізинчик так і лишився найменшим серед братів, зате всі, і навіть сам король, завжди питали в нього поради.
Спляча красуня
У давні часи жили на світі король із королевою. Дітей у них не було, а їм дуже хотілося мати спадкоємця. І от нарешті народилася в них донечка. Батьки були такі щасливі, що влаштували пишні хрестини й навіть запросили в гості сімох фей.
Був розпал веселощів, коли залою раптом пролетів холодний вітер і вогонь у каміні замерехтів. Шум і музика стихли. Біля дверей несподівано з'явилася восьма фея, вдягнена в усе чорне. її чомусь забули запросити.
Королю було дуже незручно й соромно за свою забудькуватість, і він спробував виправити становище: поводився з феєю дуже люб'язно й виявляв їй різноманітні знаки уваги.
Коли бенкет закінчився, сім фей підійшли до колиски принцеси. Перша фея обдарувала її красою, друга – добрим серцем, третя – привабливістю, четверта – розумом, п'ята – дотепністю, шоста – спритністю, а сьома – чарівним голосом.
Нарешті надійшла черга останньої, восьмої феї. Вона підійшла до колиски, вийняла чарівну паличку, торкнулася нею маленької принцеси і зловісно прошипіла:
– Коли принцесі виповниться п'ятнадцять років, вона вколе веретеном палець і засне навіки!
– Значить, так ти віддячила нам за гостинність? – вигукнув король. – Вартові, схопити її!
Вартові кинулися виконувати наказ, та алебарди випали в них із рук, а ноги задерев'яніли. Лиха фея голосно розреготалася:
– Проти мене ви безсилі!
Вона знову змахнула чарівною паличкою і сказала:
– Коли принцеса вколеться об веретено, увесь палац, кожна людина й кожна жива істота заснуть навіки!
Із цими словами лиха фея зникла.
Першою заговорила блакитна фея: