Куди конкретно?
Ні, цього двірничка не знала.
А звідки вона, взагалі, знає, що Буловацький поїхав на південь?
Дуже просто, Борис Свиридович розповів їй про це і навіть залишив ключ від квартири.
Хаблак запитав про спосіб життя Буловацького. Виявилося, що двірничка вважає Бориса Свиридовича мало не зразком усіляких чеснот: ніколи не бачила його п'яним, живе скромно, ніхто до нього не ходить. І дивно, чого це міліція ним зацікавилася?
Свідок, пояснив Хаблак, Буловацький проходить як свідок у важливій справі, тож дуже шкода, що він запізнився й не зміг побалакати з Борисом Свиридовичем. Проте, зрештою, час терпить. І через місяць вони обов'язково спіткаються.
Двірничку цілком задовольнило таке пояснення, певно, вона була не від того, аби обговорити ще деякі позитивні риси характеру Буловацького, та Хаблак поспішав і ввічливо, однак досить рішуче, припинив розмову. Мусив побувати ще в гаражі «Академічний».
Черговому по кооперативу вистачило буквально кількох секунд, щоб, зазирнувши до книги обліку автомашин, відповісти: автомобіль громадянина Буловацького на місці. Другий поверх, бокс номер сорок вісім.
Капітан хоче пересвідчитися? Будь ласка… Однак в чому справа? Розслідується невеличка аварія? Але ж він сам бачив, як кілька годин тому автомобіль громадянина Буловацького повертався до гаража й на ньому не було жодної подряпини…
Так, сьогодні Хаблакові справді фортунило на балакунів. Іншого це б, можливо, й дратувало, проте капітан давно встиг переконатися, що в його становищі мати справу з базіками значно краще, ніж з мовчунами. Припинити потік пустопорожньої балаканини не так уже й важко, але ж як часто бувало, що з цього потоку він відбирав слово чи факт, які виявлялися ключовими в розслідуваних справах.
Черговий провів капітана до сорок восьмого боксу — білі «Жигулі» були чисто вимиті, відполіровані й справді — жодної подряпини.
Хаблак постояв трохи перед боксом, відгородженим від коридора воротами з дротяною сіткою, — і він би не відмовився від такого білого красеня, однак, певно, все ж є різниця в зарплаті інспектора карного розшуку й директора магазину, не кажучи вже, що саме той, можливо, забув на ресторанному столику тисячу карбованців! Либонь, із залишків зарплати таку суму зібрати не так уже й просто…
Нах-хаби!
Хаблак відчув, як гнів підступив йому до горла, а гнів для нього поганий порадник.
Як сказав Дзержинський? Холодна голова й гаряче серце, обов'язково холодна голова.
Отже, подумайте, товаришу капітан!
Проте для чого тут багато думати? Виходить, Буловацький подався на південь літаком, поїздом чи автобусом. Це й дитині зрозуміло. Певно, сам, без Лариси Яківни. Якщо б вирішили провести відпустку вдвох, напевно поїхали б машиною, на двох важче дістати путівку до санаторію чи будинку відпочинку, а «дикунами» зручніше в автомобілі. Та й взагалі, машина, видно, зовсім нова, ще не встигла набриднути Борису Свиридовичу, і він доконче захотів би повозити по курортних місцях кохану жінку…
Але для чого гадати? Ще сьогодні, в крайньому разі завтра вранці, вони з'ясують, чи залишилась в Соснівці Успенська. До речі, ваш перший прорахунок, капітане Хаблак. Міг би догадатися й відразу в Соснівці поцікавитися, чи оформила Лариса Яківна відпустку. Та хто ж міг подумати, що Буловацький подався на південь?
Отже, швидше до карного розшуку й подзвонити звідти в Соснівку.
Виявилося, що Воловик уже дзвонив капітанові: Лариса Яківна Успенська повернулася додому на таксі з київськими номерами, і дільничний чекав на вказівки Хаблака.
З усього було видно, що капітанові доведеться вдруге за день долати відстань до придніпровського селища, але спочатку слід було доповісти про зроблене Каштанову, і, доповідаючи, Хаблак ще раз спробував нагадати полковникові, що ловити різних розкрадачів і розтринькувачів більше пасує обехеесівцям, їм достатньо погляду, щоб відрізнити ділка з розмахом від початкуючого хапуги, так само, як йому, Хаблакові, одразу видно, хто перед ним: дрібний кишеньковий злодій, домушник чи запеклий рецидивіст.
— Звичайно, — погодився полковник, — таж ми домовилися, капітане: коли буде потрібно, до розслідування підпряжуться працівники з відповідного відділу, можливо навіть, що справу взагалі передамо їм.
Хаблак хотів зауважити, що підпрягатися й доводити справу до кінця значно приємніше, ніж блукати в пітьмі навпомацки, але утримався. Кому-кому, а офіцерам міліції не личить ділити роботу на брудну й чисту, чистого в них, на жаль, обмаль, та й мірятися славою не годиться.