Капітан потрапив у Соснівку вже після восьмої вечора. Довідався від Воловика, що в Успенської до дев'ятої уроки в музичній школі, і в них є час повечеряти. Якщо Хаблак не заперечує, дільничний хотів би запросити його на вечерю до себе, дружина вже чекає, вона зготувала рибу в томаті, а це смачно.
Капітан не заперечував, він і справді полюбляв рибу в томаті. Проте рибою не обмежились, довелося скуштуй вати ще холодцю, домашньої буженини, пирога з вишнями, Після такої королівської вечері Хаблакові не хотілося нікуди йти, саме б подрімати годинку-другу, але що зробиш, стрілка годинника проминула дев'яту, й Лариса Яківна, либонь, уже вдома.
Їм відчинила середнього росту жіночка у квітчастому нейлоновому халатику, чорнява й пухкенька, не красуня, як одразу визначив Хаблак, проте симпатична й жвава — з великими допитливими очима й легким пушком над верхньою губою. На таких чоловіки озираються на вулиці, однак десь за сорок вони, як правило, розпливаються й втрачають статуру. Ларисі Яківні, правда, це не загрожувало принаймні ще років десять, бо мала ледь за тридцять. Видно, слідкувала за собою: у передпокої пахло парфумами, якимсь гіркуватим кремом.
Дізнавшись, хто саме завітав до неї, Успенська округлила очі: кого-кого, а міліцію о такій порі побачити не сподівалася і все ж запросила гостинно до кімнати — невеличкої, але гарно умебльованої, наскільки можна було умеблювати вісімнадцятиметрову кімнату, враховуючи, що кут біля вікна займало поліроване й, видно, дороге чехословацьке піаніно. На журнальному столику поблизу тахти й на інструменті в кришталевих вазах стояли квіти, червоні й білі троянди, і це надавало кімнаті святкового чи навіть урочистого вигляду.
Успенська вказала відвідувачам на диван, а сама примостилася в фотелі за журнальним столиком, немов відгородившись від них трояндами. Хаблак одразу розгадав оцю невинну жіночу хитрість і посунувся так, щоб мати можливість бачити очі Лариси Яківни.
Вона не запитала нічого — мала таки витримку, сиділа з удавано байдужим виглядом на краєчку фотеля, наче підкреслюючи, що в неї обмаль часу й буде вдячна, якщо її довго не затримуватимуть.
— Ви знайомі з Борисом Свиридовичем Буловацьким? — запитав Хаблак. — Вибачте, може, нетактовно ставити такі запитання, але ми з'ясовуємо одну справу й вимушені звернутися по вашу допомогу.
— Звичайно, я знаю Бориса Свиридовича, — відповіла, не відвівши погляду. — Однак без достатніх підстав я б не хотіла вести розмову на цю тему.
«А тобі характеру не позичати», — подумав Хаблак і пояснив ситуацію, вирішивши не критися.
Та й для чого критися? Справи, зрештою, нема ніякої, допитувати Успенську вони не мають підстав, усе залежить під її доброї волі, тож краще розповісти їй усе, щоб знала мету відвідин міліції.
— Вчора Борис Свиридович обідав з компанією в кафе «Еней». Тут, у Соснівці, — пояснив, і Успенська кивнула, даючи зрозуміти, що знає про існування цього закладу. — Після обіду офіціантка знайшла на столі тисячу карбованців, забутих Буловацьким або його товаришами…
Кажучи це, капітан уважно слідкував за Успенською. Якщо Буловацький ділок і Ларисі Яківні відомо про його справи, мусила якось виказати себе. Проте він недооцінив Успенську або справді нічого не знала про Буловацького — сиділа спокійно й дивилася на Хаблака іронічно.
А капітан вів далі:
— Ось ми й хотіли запитати вас про Бориса Свиридовича…
— То й запитуйте, — відповіла просто.
— Він поїхав відпочивати?..
— Так, у відпустку, — ствердила.
— Куди?
Успенська подивилася на Хаблака уважніше.
— Я зобов'язана відповідати?
— Як бачите, ми не складаємо протоколів і, власне, ніякої справи нема. Просто хотіли порозмовляти з Борисом Свиридовичем.
— Він повернеться з відпустки…
— Майже через місяць.
— А ви не можете чекати?
— Можемо. Та навіщо?
— На жаль, нічим вам не допоможу.
— Він не скаржився, що загубив гроші?
— Тисячу карбованців? Звідки!
— Так, сума значна.
Воловик, який досі не втручався в розмову, не витримав:
— Чому ви не хочете допомогти нам, Ларисо Яківно?
— А ви спробуйте собі уявити, — відповіла з погано прихованими глузливими нотками, — що я справді не знаю, де Буловацький.
— E-e, — недовірливо махнув рукою дільничний, — ви проводжали його.
— А ви непогано поінформовані.
— На цьому тримаємось.
— Маєте ще запитання? Бо на це… — розвела руками.
— Не будемо вам більше набридати, — зробив спробу підвестися Хаблак, та затримався на секунду, — звичайно, шкода, проте, якщо ви самі не хочете допомогти Борису Свиридовичу…