Якийсь вогник майнув у темних очах Лариси Яківни.
— Ви вважаєте?.. — вирвалося в неї.
— Нічого я не вважаю! — Тепер Хаблак підвівся вже рішуче. — Так, здогадки.
— Які?
— Ну що ж, розмова в нас не відбулася…
Воловик підвівся менш впевнено. Хотів щось сказати, але Успенська зупинила їх. Мовила:
— Борис такий хворий, і я не хотіла б, щоб під час відпустки… Ну, знаєте, від міліції завжди неприємності.
Хаблак не спростував це твердження: зрештою, у кожного свої переконання. Запитав навмання:
— А ви помічали, що останнім часом Борис Свиридович якийсь знервований? Чи не так?
— Звідки ви знаєте?
— Він не розповів вам про обід в «Енеї»? — Тепер Хаблак відчув під собою твердий грунт і запитував, пильно дивлячись на Успенську.
— Ні.
— От бачите!
— Що?
— Може, його намагалися заплутати! Чи шантажувати.
— Борис ні в чому не винний! — одповіла, і Хаблак подумав, якими наївними іноді бувають жінки в своїй закоханості. Але ж Успенська могла мати рацію — зрештою, шантаж не був виключений.
— Мені також здається, що гроші, залишені в кафе, не належать Борису Свиридовичу, — мовив, хоча, звичайно, не був переконаний у цьому, — їх міг загубити хтось із його знайомих. Однак якщо це шантажисти?..
Успенська задумалася на мить.
— Сідайте, — запросила нарешті, — я впевнена, що Борис не може вчинити поганого. І прошу вас поставитися до нього…
— Звичайно, — поспішив завірити Хаблак, — ми просто розпитаємо його.
— Але ж це знервує Бориса, — завагалася Успенська..
Хаблак заперечив:
— Ми все одно знайдемо Буловацького, однак, якщо хтось переслідує його…
— Так… так… — Успенська зрозуміла капітана. — Вважаєте, може щось трапитися… Але ж ніхто не знає, де він!
— Ви кажете з такою впевненістю! Проте всяке буває.
— Добре, — погодилася нарешті. — Борис Свиридович у Херсоні. Там живе його сестра. Черешнева вулиця, будинок тридцять сім.
— От і все, що вимагалося від вас, — констатував Воловик із задоволенням.
Успенська зиркнула на нього лячно.
— Але ж!.. — вигукнула розпачливо, і Хаблак збагнув, що зараз вона вперше недобре подумала про Буловацького. — Невже? Невже я сама сприяла?..
— Обов'язок кожного громадянина!.. — повчально підвів вказівного пальця Воловик, та капітан обірвав його:
— Кожен з нас має безліч обов'язків! І найбільший з них — бути чесним перед самим собою. — Це прозвучало дещо пишномовно, та чомусь заспокоїло Ларису Яківну. А може, просто одразу опанувала себе. Судячи з усього, була жінкою вольовою і вміла приборкувати свої емоції.
Хаблак подумав ще кілька секунд і мовив прохально, однак водночас і твердо:
— Я не можу нічого вимагати од вас, Ларисо Яківно, та просив би не повідомляти Буловацькому про нашу розмову. Звичайно, ви можете подзвонити йому чи дати телеграму, — мабуть, розгадав потаємні думки Успенської, бо сійнулася на стільці й надто підкреслено заперечливо замахала рукою, — проте тільки знервуєте його, якщо за цими грішми щось криється. Навіть якщо й нічого не криється, — додав по паузі.
Успенська не могла не погодитися з цим.
— Гаразд, — пообіцяла, — вважайте, що ми домовились. Ну й добре.
Коли Хаблак, пропустивши вперед дільничного, причиняв ні собою двері, Лариса Яківна все ж не втрималася від запитання:
— Ви самі поїдете до Бориса?
Відмагатися не було рації, і Хаблак кивнув.
— Так, я.
— Коли, якщо не секрет?
— Ну який же секрет! Певно, завтра.
Вона хотіла сказати щось іще, але стрималася й посміхнулася Хаблакові на прощання якось чи то вимучено чи прохально.
Вітер ніс із степів спеку. Вія пахнув полином і терпкими степовими травами, наче був настояний на них. Хаблакові здалося, що він і сам пропахнув травами, і це відчуття було таким реальним, що хотілося навіть понюхати рукав сорочки, аби переконатися остаточно.
Капітан уже другий день перебував у Херсоні. Перед від’їздом вони з Каштановим розробили план дій, вирішивши спочатку не чіпати Буловацького, а на всяк випадок встановити коло його знайомств і зв'язків.
Борис Свиридович мешкав у досить просторому одноповерховому будиночку, який належав його сестрі Ганні Свиридівні Глушко. Вона працювала на взуттєвій фабриці, йшла на роботу пів на восьму, поверталася після четвертої, і весь день Борис Свиридович залишався наодинці. Вчора зранку трохи попрацював у садочку, а сьогодні, хоч минула вже третя година, ще не виходив з дому.