Будиночок стояв на тихій бічній вулиці, й Хаблакові з співробітником місцевого карного розшуку лейтенантом Михайлом Романікою довелося вжити деяких заходів, щоб не виказати себе. Спочатку Хаблак сидів за кухлем пива й газетою у шашличній за рогом, звідки добре проглядалася Черешнева, потім помінявся місцями з Романікою — через одну садибу за будинком Глушко спорудили дитячий майданчик, і було дуже зручно удавати з себе батька, заклопотаного витівками свого неслухняного нащадка.
Вчорашній день минув спокійно — ніхто Буловацького не турбував, лише ввечері завітала сусідка, певно, подзвонити по телефону: Хаблак іще вчора встановив, що будиночок Ганни Свиридівни телефонізований. Якщо й сьогодні нічого не трапиться, Хаблак вирішив увечері зайти до Буловацького — зрештою, навряд чи той приїхав до Херсона у справах.
Пів на четверту — капітан зафіксував це точно — напроти тридцять сьомого будинку зупинився чоловік у ношеному зеленкуватому костюмі й сорочці з незастебнутим коміром. Постояв трохи, роззираючись увсібіч, і, рішуче перетнувши вулицю, піднявся на ґанок будинку Глушко. Постояв біля дверей, колупаючись у замку, і зайшов усередину.
Хаблак, як було умовлено з Романікою, попрошкував Черешневою до шашличної. Ще здалеку побачив, що лейтенант також залишив свій пост і йде назустріч. Вони зустрілися на розі, Романіка повідомив збуджено:
— Це злодій-рецидивіст Володька Осташевич. Прізвисько Рогатий. Вийшов з колонії рік тому, й, за нашими даними, зав'язав.
— Угу… — тільки й встиг мовити невизначено Хаблак, як двері будинку розчинилися, й на ґанок вислизнув Рогатий. Капітан засік час — Осташевич пробув у Буловацького хвилини три, не більше.
Рогатий був явно чимось зляканий: озирнувся нервово, поправив розстебнутий комір сорочки, немов йому нараз зробилося душно, й швидкими кроками подолав відстань під ґанку до хвіртки. Визирнув на вулицю й, тримаючи руки і кишенях, попрямував попід парканами до центру. Він пройшов зовсім близько від Хаблака й Романіки, капітанові навіть удалося перехопити його погляд — тепер у нього не лишалося сумнівів: Рогатий чи то вчинив щось у будинку Глушко, чи побачив там щось незвичне — очі його бігали, й міцно стулені губи побіліли.
Хаблак провів очима згорблену постать Осташевича й наказав:
— Будемо брати.
Романіка зробив знак шоферові «Москвича», що стояв навпроти шашличної, вони сіли в машину й рушили навздогін Рогатому.
Проминувши Осташевича, автомобіль загальмував, і Хаблак з Романікою вистрибнули з нього. Рогатий одразу все зрозумів: зупинився й озирнувся, здається, хотів утекти, та Романіка вже поклав йому руку на плече.
— Не роби дурниць, Рогатий, — наказав, — і сідай у машину тихо.
— Але ж я… — забелькотів той, — я не винний — він уже був мертвий…
Лейтенант підштовхнув Осташевича до «Москвича». Вони посадили його на заднє сидіння поміж собою, і Хаблак запитав:
— Хто — мертвий?
— Той тип на Черешневій. Я тільки зайшов, а він лежить. На підлозі за столом — очі вирячені й не дихає. Але я не вбивав…
— Ну й ну… — лише покрутив головою Хаблак. — А для чого ти туди заходив?
— Я все скажу… Я чесний злодій і на мокру справу не піду. Того типа пришили до мене, їй-бо, та падла й пришила, а мене послав, щоб запідозрили.
— Тебе хтось послав до тридцять сьомого будинку? — стиснув йому руку вище ліктя Хаблак. — Хто й коли?
— Я й кажу — та падла. Домовились — полякати… Тільки настрахати… Мовляв, хоче закласти їхню малину… Так щоб не рипався, бо пришиють…
Хаблак уважно подивився на Осташевича. Так, красенем його не назвеш: приплюснутий ніс, вилицювате неголене обличчя й каламутні, певно від систематичних пиятик, очі. З таким не зустрічайся в темному завулку.
Отже, Рогатого підіслав до Буловацького якийсь тип — щоб налякати. А той, зайшовши в будинок на Черешневій, побачив там Буловацького мертвим. Мабуть, Рогатий не бреше: не вбивав, надто обмаль було в нього часу. Хоча — щоб убити, вистачить кількох секунд…
— Розвертайтесь, — наказав шоферові. — Назад на Черешневу, бо кожна секунда дорога.
Справді, дорога кожна секунда. Можливо, Буловацький ще живий…
Хаблак перегнувся на переднє сидіння, схопив трубку радіотелефону, попросив негайно повідомити прокурора та вислати на Черешневу швидку допомогу й оперативну групу. Лише тоді запитав Рогатого:
— То хто послав тебе лякати Буловацького?
Осташевич устиг уже трохи оговтатися. Притиснув руки до серця, мовив якомога переконливіше: