Капітан вказав Романіці очима на чорнявого, і той розуміюче кивнув.
Хаблак підчепив виделкою величезного вареника з картоплею і грибами, під несхвальним поглядом Наталки засунув його в рот цілком. Розумів, що це не дуже інтелігентно, проте хотілося їсти, а вареники справді були смачні.
Жуючи, капітан ще раз обвів поглядом зал. Стоячи в черзі, встиг вивчити, здається, всіх відвідувачів їдальні: ще один з них був схожий на Толика, чорнявий чоловік у світлому костюмі, що сидів у кутку над тарілкою борщу, — борщ був гарячий, чоловік дмухав на ложку й шморгав носом. Хаблакові захотілося звернути увагу Рогатого на нього, але втримався. Вони домовилися не подавати ніяких знаків один одному, зрештою, в цьому не було й потреби: Толик мусив передати Рогатому гроші, й непомітно зробити це неможливо.
Мало не всі столики в їдальні були зайняті — звільнювалися й знову займалися, безупинна круговерть відвідувачів прибазарної їдальні, коли прибиральниці ледь встигають збирати зі столиків використаний посуд.
Столик Хаблака був найближчий до роздавального віконця, вільні місця за ним мало не одразу зайняла літня жінка з хлопчиком, певно колгоспниця.
Від віконця, несучи піднос на витягнутих руках, ішла дівчина у квітчастій, зав'язаній під підборіддям хустці. Вона ледь погойдувала стегнами, знала, що це їй личить, бо мала тонкий стан і стрункі довгі ноги, — несла піднос, мов балансувала на дроті. Зупинилася біля столу Осташевича й, не питаючи дозволу, почала зіставляти з підноса тарілки. Віднесла піднос до столу біля каси — йшла, не звертаючи ні на кого увагу, й чоловіки дивилися на неї.
Хаблак також сковзнув поглядом по стрункому стану — Наталя несхвально зиркнула на нього, й капітан зрозумів, що остаточно впав у її очах. Засоромився й відправив до рота ще одного вареника.
Дівчина в хусточці їла акуратно, тримаючи виделку кінчиками пальців і для чогось відставивши мізинця. Осташевич зиркнув на неї спідлоба й знову нахилився над тарілкою: він був людиною практичною і. певно, вважав, що найкращі жіночі принади не варті, принаймні в такій ситуації, тарілки гарячого супу.
Чорнявий чоловік уже ставив на піднос тарілки з їжею, і Хаблак краєчком ока бачив, як спритно він це робить, — затиснувши портфель під пахвою. Витягнув гаманця й розплатився з касиркою, підхопив піднос і зупинився, шукаючи вільного місця. Хаблак націлився на ще одного вареника. Чорнявий посунув до їхніх столиків, зупинився в проході за спиною Осташевича, ступив навіть крок до його столика, де було два вільних місця, але останньої миті передумав, сів за сусідній стіл, боком до Рогатого.
А той, розчервонівшись від супу, відставив тарілку й взявся за біфштекс.
Ненажера клятий, подумав неприязно Хаблак, міг би хоч на мить одірватися від тарілки: неодмінно побачив би чорнявого, а що це — Толик, Хаблак майже не сумнівався.
Згадав, як описувала його Ніна з — «Енея». Пальці поросли чорним волоссям — і в цього типа тильна сторона долоні й пальці з волоссям, довгі пальці, які міцно тримають алюмінієву виделку, немов хочуть зламати її.
Спокійно, капітане, осмикнув сам себе. Залишилося кілька хвилин: Толик поснідає, знайде момент і передасть гроші Рогатому, вони випустять його на вулицю, а там запропонують проїхати до міліції.
Хаблак помітив, що дівчина за столом Осташевича відсунула тарілку й почала пити чай. Потім витягнула з сумочки коробку сірників, поколупала сірником у зубах, підвелася, на мить відгородивши капітана від Осташевича, щось сказала, мабуть вибачилася, й пішла до виходу.
Хаблак, згадавши осудливі очі Наталки, навіть не провів її поглядом. Дівчина вийшла з їдальні, і лише тоді капітан побачив, що Осташевич крутить у пальцях сірникову коробочку. Зазирнув у неї, знизав плечима й здивовано зиркнув на Хаблака.
Чекайте, але ж у Рогатого сірників не було й, певно, коробочку на столі лишила дівчина!
Інтуїція рідко коли підводила Хаблака. Дівчина! Негайно догнати її! Перехилився до Наталки, наказав:
— Ви лишайтеся тут. Зверніть увагу на типа з жовтим портфелем, — кивнув на чорнявого й вискочив з їдальні, йому здалося, що квітчаста хусточка майнула в натовпі на автобусній зупинці, — кинувся туди, та дівчини не знайшов.
Де ж вона?
Побіг до базару, сподіваючись побачити її там, проте спробуй відшукати когось у базарному натовпі! Через кілька хвилин, переконавшись, що дівчини не знайти, Хаблак повернувся до їдальні.