— Нах-хаба! — раптом вибухнув Хаблак. — Ану, геть звідси!
Видно, хлопцеві ще не давали такого відкоша, бо розчепірив два пальці й удав, що хоче виколоти Хаблакові очі. Капітан перехопив руку, й наступної миті хлопець сповз з дивана, скривившись од болю.
— Ви що, божевільний? — заканючив. — Так можна й руку зламати…
— Можна, — коротко погодився Хаблак. — Ти зрозумів мене?
Хлопець підхопив дівчину, вона зблиснула коліньми, озирнулася на Хаблака з повагою, здається, більшою, ніж того хотів би хлопець, бо той люто смикнув її за руку й виштовхав на палубу.
Хаблак витягнув сигарету. Поруч дивана стояла мідна блискуча попільниця. Взагалі, все тут на пароплаві було вимите й вичищене, навіть не хотілося кидати недокурок до такої бездоганно чистої попільниці. Й не довелося, бо двері дванадцятої каюти розчинилися й білява красуня вийшла в коридор. Постояла трохи, роззираючись, і рушила до холу. Зупинилася за два кроки від Хаблака, дивлячись крізь скляні двері на зелені дніпрові береги, і капітан міг добре розгледіти її. Удавав, правда, що також милується краєвидами, але два чи три чіпких погляди зафіксували в пам’яті образ дівчини.
Вона була справді вродливою, ця напарниця чорнявого Толика. Ніжний овал обличчя, великі темні очі, трохи розкосі, як у японок. Круте чоло і хтиві губи, губи були справді хтивими й надто енергійними, вони свідчили про характер не млявий і не ніжний, як могло видатися з першого погляду.
Дівчина ковзнула поглядом по Хаблакові — він мимовільно зіщулився, адже могла запам'ятати його в їдальні. Однак дівчина подивилася на нього байдуже, зиркнула вслід чоловікові, який в одній майці й смугастих піжамних штанах прослідував до туалету, похитала головою й попрямувала до каюти Осташевича.
Капітан одвернувся до вікна, але все ж бачив, як блондинка постукалася в двері. Рогатий наче чекав на неї — одразу розчинив їх, і дівчина зникла в каюті.
Хаблак підвівся й вийшов на палубу. Як і було домовлено, вікно Осташевичевої каюти було розчинене, і Ромашка сидів під ним на дерев'яному кріслі. Це не могло викликати підозри — всі крісла на палубі були зайняті, вечір стояв теплий, ще тільки сутеніло, й пасажири, влаштувавшись, повисипали на палубу.
Капітан проминув вікно Осташевичевої каюти. Рогатий стояв спиною до вікна, блондинка сиділа на дивані й витягала щось із сумочки. Зараз Осташевич одержить гроші, потім, якщо дівчина розпитуватиме його, мусить одповідати голосно, щоб почув Романіка. Зрештою, для чого Рогатому попереджувати Толика? Єдине: вічна ненависть злодія до міліції, однак мусить знати, що в разі успішного завершення операції суд належно поцінує його вчинок.
Хаблак постояв трохи, дивлячись, як піниться вода за бортом пароплава, й повернув назад.
Осташевич стояв тепер боком до вікна, блондинка все ще сиділа на дивані. Рогатий щось втовкмачував їй, жестикулюючи. На мить він зустрівся поглядом з Хаблаком, на одну невловиму мить, але встиг подати йому знак, що, мовляв, усе гаразд: нахилив голову й підморгнув непомітно.
Хаблак зупинився неподалік, біля скляних дверей до холу. Нараз помітив, що Романіка робить йому якісь знаки. Потім лейтенант швидко підвівся і, обминувши огрядну жінку, підійшов до Хаблака.
— Вони йдуть у ресторан… — прошепотів збуджено.
— Хто? — запитав Хаблак і відразу пошкодував: для чого ж ставити безглузді запитання? — Нах-хаба! — вибухнув гнівом, проте одразу засміявся тихо й весело: — Справді нахаба, й пошив нас у дурні! — Кажучи це, бачив, як у холі з'явилася блондинка в зеленій сукні — йшла, гордо несучи голову, а за крок позаду прошкував Рогатий. Побачивши капітана, розвів руками: мовляв, що може вдіяти, коли така чудова жінка запросила його повечеряти, й прослідував далі, вже не обертаючись.
— Ну й падлюка! — захоплено вигукнув Романіка. — У нас під носом пиячитиме, грошей має достобіса, триста п'ятдесят карбованців, і знає, що все одно їх конфіскують.
— Я йому це пригадаю, — сказав капітан таким тоном, що було ясно: таки пригадає. — А тепер нам нічого не залишається, як скласти Рогатому компанію.
У ресторані було напівпорожньо. Осташевич з блондинкою влаштувалися за столиком, на якому стояв букет троянд. Рогатий, демонструючи свою галантність, витягнув з вази велику червону квітку й подарував блондинці. Та поклала троянду на стілець поруч себе, сіла, закинувши ногу на ногу, видно, знала звабливість своєї плоті й демонструвала її.