Хаблак з Романікою зайняли столик за спиною в блондинки, щоб не привертати її увагу й бачити Осташевича. Рогатий зрозумів їхній маневр і заспокійливо махнув рукою — мовляв, усе гаразд і можете сподіватися на мене.
Офіціантка принесла меню. Осташевич сам утупився в нього, але відклав одразу.
— Значить, так, — мовив голосно, щоб почули Хаблак з Романікою, — ти тягни все найкраще. Ну, щоб, значить, випити й закусити. Коньяк який маєш?
— Є три зірочки, одеський…
Рогатий зневажливо знизав плечима. Пустив у стелю кільце сигаретного диму, наказав вагомо:
— Ти знаєш, з ким розмовляєш! — Офіціантка, звичайно, не знала, і Осташевич не став уточнювати. — Коньяк давай найкращий!
— Є марочний, «Україна».
— Принесеш пляшку… Ще шампанського, цукерок і шоколаду, усікла?
Офіціантка була настільки пригнічена розмахом і широтою натури Рогатого, що не звернула уваги на це прозаїчне «усікла». Вона підійшла до наступного столика і, почувши, що відвідувачі питимуть лише пиво і їстимуть біфштекси, зиркнула на Хаблака зневажливо й поспішила до буфету, виконувати незвичне для скромного ресторану замовлення.
Кухня була внизу, на першій палубі, офіціантка щось сказала кухарю в переговорну трубку, поставила на піднос, пляшки з коньяком і шампанським, понесла Осташевичу.
Рогатий сидів у позі короля, раз по раз струшуючи сигаретний попіл просто на підлогу. Певно, іншому відвідувачеві офіціантка зауважила б, проте Рогатому тільки підсунула попільницю. Відкоркувала коньяк, хотіла налити в келихи, та Осташевич перехопив з її рук пляшку, спочатку налив собі повний фужер, потім блондинці у келих і, не гаючи ані секунди, спорожнив фужер до краплини.
— Алкаш проклятий, — прошепотів Романіка, — такий коньяк — як горілку, навіть смаку не відчув!
Хаблак посміхнувся. Злість на Рогатого чомусь уже минула, тепер ситуація навіть дещо тішила його — все ж цей злодюжка хоч трохи виявив характер і дав їм щигля по носу. Одержувати його, щоправда, не зовсім приємно, особливо від таких, як Осташевич, але ж він буде мудрий і терпеливий, перетерпить і це. Зрештою, Рогатий допоміг, їм, і це його остання розкішна вечеря… Єдине — аби Рогатий не сп'янів. Нап'ється й наробить дурниць. Хаблак нахмурився й непомітно насварився пальцем на Осташевича, який знов наповнював свій фужер.
Рогатий відвів погляд, удавши, що не помітив, однак не вихилив коньяк і дочекався закуски.
— Давай вип'ємо! — цокнувся з блондинкою. — Ти гарна маруха, і я пригощаю!
Видно, дівчину не дуже дратувало товариство Рогатого. Зрештою, знала, з ким має справу, певно, й сама не належала до вишуканого товариства — цокнулася з Осташевичем і до дна вихилила не такий вже й малий келих.
— Оце по-моєму! — захоплено вигукнув Рогатий. — Укиряємося сьогодні… Дівчино, ще пляшку!
— «України»? — перепитала офіціантка, яка принесла смажене м'ясо на неймовірно розкішних під срібло тарілях. Вона явно забула про інших відвідувачів, і Хаблак голосним гмиканням насмілився нагадати про свою присутність. — Зараз… — Навіть не глянула в їхній бік і побігла виконувати замовлення.
Рогатий налив собі ще у фужер, підняв його й мовив голосно, з явним розрахунком, що його почують за сусіднім столиком:
— Я людина чесна, і всі знають, що Осташевич слово тримає. І мені все одно, начальник ти або фраєр останній, аби не був падлою!
— Цю проблему ми ще зможемо обговорити детальніше, — єхидно посміхнувшись, кивнув Романіці Хаблак. — Правда, не в такому вишуканому товаристві.
Нарешті офіціантка принесла їм біфштекси, проте не на металевих тарілях, а на звичайних. Поставила пиво й відвернулася зневажливо, ще раз підтверджуючи відому істину, що ресторанний відвідувач користується повагою насамперед за кількістю замовленого.
Рогатий простягнув офіціантці повний келих коньяку.
— Випий з нами, красуне. Я сьогодні щедрий.
Хаблак ковтнув пива, облизав вологі губи.
— А він, здається, справді розперезався, — сказав так, ніби лише зараз помітив Осташевичеве нахабство.
Рогатий щось прошепотів на вухо офіціантці. Та, поставивши порожній келих, кивнула, зиркнула на Хаблака й поспішила до стойки. Капітан подумав, що Осташевич замовив ще якусь страву, але помилився: офіціантка взяла ще пляшку «України», проминула перший стіл, змовницьки підморгнувши Рогатому, й подала коньяк Романіці.
— Вам з того столу, — кивнула на Осташевича, — з найкращими побажаннями.
Романіка почав повільно червоніти, наливаючись гнівом, та Хаблак підвів застережливо руку. Ввічливо вклонився здалеку Рогатому, одповів: