Хаблак знову розкрив перед нею посвідчення.
— Мене звуть Сергієм Антоновичем, — сказав з натиском. — І я ще раз повторюю: усі мої попередні дії були викликані службовим завданням, пов'язаним з розслідуванням дій групи ділків і шахраїв. А зараз я мушу повідомити вас, громадянко Висоцька, що вчора на початку одинадцятої години вечора загинув Анатолій Васильович Бобир. Коротше кажучи, вчора Толик потрапив під електричку.
Чи то ця раптова кінцівка цілком офіційного повідомлення, чи справді суворий тон Хаблака, чи звертання «громадянко Висоцька» так подіяли на Таню, але дівчина нарешті усвідомила, що все це не жарти, більше того, до неї дійшов увесь страшний зміст мовленого Хаблаком — пополотніла й перепитала невпевнено:
— Що ви кажете?.. Вчора Толик був у мене, й ми домовились… Не може бути! — вигукнула раптом. — Чого ви мені голову крутите? При чому тут міліція?
— Тетяно Борисівно, — сказав Хаблак м'яко, — ви мусите насамперед усвідомити, що трапилося нещастя, можливо, злочин, і я розслідую його. Розумію, що вам важко і, зрештою, співчуваю, проте й ви увійдіть у моє становище. Загинула людина, ми ще не знаємо, чи то в результаті нещасного випадку, чи то злочину, — мусимо встановити це іі потребуємо вашої допомоги.
Таня різко підвелася. Мовила розгублено:
— І оце ви ходили до нас… і дзвонили… виконуючи службове завдання? Це правда?
— Правда, — кивнув Хаблак. — Я — сищик, сподіваюсь, ви чули про таких?
— І правда, що Толик загинув?
— Вчора ввечері потрапив під електричку.
— Але ж тільки вчора ввечері…
— Коли він пішов од вас?
— На початку десятої. Ще було видно, і він збирався повернутися. Я чекала на нього, та вирішила, що десь затримався.
Хаблак присунув до себе папери. Збагнув, що Висоцька трохи оговталася й може відповідати на запитання.
— Сідайте, Тетяно Борисівно, — попросив, — і, будь ласка, розкажіть про все, що трапилося вчора. Коли з'явився у вас Бобир?
Таня знову сіла на краєчок стільця. Запитала:
— Невже Толик учинив таке, що міліція?..
Хаблак зупинив її рішучим жестом. Попередив:
— Я прошу відповідати тільки на мої запитання, громадянко Висоцька. І ще раз попереджую, що за неправдиві показання…
— Я ж розписалася, — одповіла Таня, блиснувши очима, і Хаблак збагнув, що дівчина вже зовсім узяла себе в руки. Повторив:
— Коли з'явився у вас Бобир?
— Вчора вранці. Після десятої години. Сказав, що не міг повернутися раніше: були різні клопоти з родичами. Понаїхали на похорон бабусі, й довелося відправляти з Сімферополя по домівках.
— Міг би повідомити вас, що затримується.
— І я так вважала, але пояснив, що закрутився.
— Припустимо. Отже, Бобир приїхав до вас на початку одинадцятої ранку. І пробув до котрої години?
— Ми пообідали, він ще спав по обіді й близько шостої поїхав до Києва.
— За обідом вживали спиртне?
— В нас був святковий обід. Але Толик не пив. Вірніше, трохи. Одну чи дві чарки.
— Коли обідали?
— О другій.
Хаблак прикинув: од двох чарок дуже не сп'янієш, крім того, Бобир спав, либонь, до п'ятої — все мусило вивітритися.
— Для чого Толик поїхав до Києва? — запитав.
— Казав: справи. Я ще не хотіла відпускати — які справи у суботу, та й ще не бачилися скільки! Але пообіцяв скоро повернутися.
— І повернувся?
— Десь о восьмій. Чи трохи пізніше.
— Сам?
— Звичайно.
— Уладнав справи?
— Ні, мусив іще йти на якесь побачення. Я не хотіла пускати, та сказав, що на годинку. Мовляв, конче необхідно зустрітися з якимсь чоловіком.
— Кого бачив у Києві?
— Не розпитувала. Та, мабуть, зустріч відбулася, бо їхав до Іриня з кимось.
— З ким саме?
— Не знаю.
— Однак ви сказали?..
— Так, з кимось. Толик попросив чогось попоїсти. Каже, повернувся б раніше, проте мусив чекати в Києві на вокзалі. Потім цілу дорогу розмовляли, в нього язик від базікання задерев'янів, і було б непогано випити склянку сухого вина.
— І про що ж вони базікали?
— Звідки я знаю?
— Толик пішов на побачення з цим чоловіком?
— Для чого ж ходити, коли цілу дорогу базікали? Я так гадаю…
— Маєте рацію, — погодився Хаблак. — Отже, в Бобиря планувалася зустріч з іншою людиною. Коли і з ким?
— Якби знала…
— Що ж, давайте по порядку. Бобир, повернувшись, випив склянку сухого вина й повечеряв, так?
— Так.
— Повечерявши, пішов на побачення з якимось чоловіком. Ви не припускаєте, що в нього було призначене побачення з жінкою?
Висоцька рішуче похитала головою.