— Справи? — аж здивувався Хмиз. — Нема в мене справ з Бобирем. У нас в магазині є план, і ми виконуємо його.
— Скажіть, — перевів розмову на інше капітан, — от ви щомісячно перевиконуєте план і одержуєте прогресивку. Скільки?
— Близько трьохсот карбованців на місяць разом із зарплатою. — Хмиз засовався на дивані: збагнув, куди хилить Хаблак, і ця розмова була йому не до душі.
— І жінка заробляє карбованців сто?
— Сто п'ятдесят.
— Гаразд, — погодився капітан. — Разом чотири з половиною сотні. А скільки коштує ваш будинок?
— Ми дуже економно живемо, — заперечив Хмиз. — Крім того, майже не витрачаємося на овочі й фрукти.
— Що скромно, то я бачу, — капітан красномовно пнув туфлею рожевий килим. — Однак все одно сумніваюся, що ваших спільних прибутків вистачило б на такий будинок.
— Маєте рацію, — спокійно погодився Хмиз. — Батьки дружини допомогли, тесть і рідна теща. Тесть помер недавно, а був головою колгоспу. Грошенят підкинув… Вам би, каже, не дав, та онуків шкода, для онуків нічого не пожаліємо!
Хаблак задумався, нараз якась ідея майнула в нього — пожвавішав і мовив:
— Отже, ви розпрощалися з Бобирем на привокзальному майдані й більше його не бачили, так? Можна запротоколювати?
— Можна, — погодився Хмиз. — Саме так і було.
— До речі, — недбало запитав капітан, — у чому був одягнутий Бобир?
Хмиз почухав потилицю.
— Костюм, здається, сірий. Точно, темно-сірий, модний, я широкими лацканами. Я ще подумав — фінський. Запитав, а він каже: шив у кравця.
— Краватка була?
— Ні, сорочка розстебнута.
— У капелюсі?
— В береті. Чорний берет, польський. У нашому магазині минулого року були, із шкіряним кантом — розкупили за день, модні.
— Модні, — ствердив Хаблак, — ніде не можу дістати,
— Зробимо, — пообіцяв Хмиз, — я вам дістану.
Капітан перепитав:
— Точно пам'ятаєте, що Бобир був без краватки і в чорному береті з кантом?
— Звичайно.
— Так і запишемо. А черевики які?
Хмиз похитав головою.
— Не звернув уваги. Здається, босоніжки. Начебто схожі на мої.
Ярослав Михайлович погойдав ногою, і Хаблак відзначив, що взуття в Хмиза не менше сорок четвертого розміру. Отже, слід біля кротовища залишив не він.
— Прошу підписатися, — простягнув Хмизові протокол.
Той уважно прочитав і розписався.
— Усе правильно, — ствердив. — Однак, якщо можна, хотів би запитати: чого це ви Бобирем цікавитесь? Накоїв чогось?
— Учора ввечері Бобир потрапив під електричку.
Хмиз аж сіпнувся.
— Загинув? Толик загинув?
— Так.
Ярослав Михайлович зробив скорботне обличчя.
— Шкода, гарний хлопець був. І порівняно молодий. Як же це трапилось?
— Напився й заснув на рейках.
— Ось до чого пиятика доводить! — лицемірно підвів очі вгору Ярослав Михайлович, а Хаблак згадав, як дудлив він коньяк у ресторані. Попросив Хмиза гукнути дружину, і вона підтвердила, що чоловік вчора ліг спати о дев'ятій вечора й не виходив з дому аж до ранку.
Капітан спустився з веранди на подвір'я. Попросив води і, поки Хмиз цідив у кварту, огледівся.
Садиба невелика, соток вісім. Кілька фруктових дерев, кущі смородини та аґрусу, під парканом малинник. Поруч нього туалет, а за ним ще одна маленька хвіртка.
Хмиз приніс воду. Хаблак зробив кілька ковтків без усякого задоволення і почимчикував до виходу. Відчиняючи хвіртку, озирнувся і перехопив напружено-тривожний погляд Ярослава Михайловича — задоволено посміхнувся і сів у машину. Наказав їхати до Києва: мусив ще застати в управлінні Каштанова.
Полковник слухав, пестячи борідку, а Хаблак доповідав розважливо:
— Я впевнений, що Бобиря вбито. Треба провести повторний, кваліфікованіший розтин його тіла. Тепер ми точно знаємо, що Хмиз бачився з Бобирем після дев'ятої години вечора. Бо Ярослав Михайлович твердить, що Толик був у береті, навіть описав — якому, а берет цей зберігався у Висоцької, і Бобир надів його, ідучи від неї. Хмиз забув, що вдень Бобир не носив берета, в його пам'яті зберігся, так би мовити, вечірній образ Толика, зрештою, Бобир був у тому ж костюмі й сорочці, а звідки Хмизові знати, що берет лежав у Висоцької? Отже, Бобир бачився з Хмизом після дев'ятої вечора й до початку одинадцятої, бо поїзд відправляється зі станції о десятій сімнадцять і виходить на той злощасний поворот приблизно через дві хвилини, а в цей час Бобир уже лежав на рейках.
— Це точно, — схвалив Каштанов. — Логіка бездоганна.
— Далі. Бобир зустрівся не тільки з Хмизом. Був ще хтось. Вважаю, ватажок їхньої банди. Висоцька твердить, що Толик готувався до серйозної розмови і навіть сказав, що виходить із гри. Хто вирішує такі питання? Ватажок. Вони з Хмизом зустріли Бобиря, довели до околиці селища, там убили і труп поклали на рейки. Щоб імітувати нещасний випадок.