Куточки губів у Чугайова ледь помітно затремтіли, однак відповів одразу й впевнено:
— Не знаю. Хто він такий?
— Працював у Печерському райпромторзі.
— І чим проштрафився?
— Анічим. Просто потрапив під поїзд.
— А-а… — якось навіть полегшено зітхнув Чугайов. — Нещасний випадок… Але при чому тут я?
— Ваш телефон записаний у блокноті Хмиза.
— Проте загинув цей… Бобир.
— Хмиз був останній, хто бачив Бобиря.
— Але ж у цього Хмиза, гадаю, багато знайомих, і, якщо орієнтуватися на записник… Мій телефон відомий сотням людей.
— Де ви були в суботу між дев'ятою й одинадцятою годинами вечора? — запитав Хаблак. Як він і гадав, бездоганного алібі в Чугайова не було.
— В кіно, — відповів. — Ми з дружиною ходили на восьмигодинний сеанс.
— У який кінотеатр?
— «Краків». На Русанівці. Ми там поруч мешкаємо.
— На який фільм?
— «Скарби Срібного озера». Шкодуємо, що пішли. Хлопчакам цікаво — про індійців.
— Чим можете довести, що були в кіно?
— Ну, знаєте!.. — розвів руками Чугайов. — Я там знайомих не зустрів.
— Шкода.
Чугайов засунув руку до кишені штанів, пошукав щось, і обличчя в нього посвітлішало. Витягнув пожмакані квитки. Ось, — простягнув. — Випадково збереглися.
«Зовсім не випадково, — подумав Хаблак, і тримав би ти їх ще хто його зна скільки!»
Капітан нічим не виказав своїх сумнівів, узяв квитки й виховав до конверта.
— Чудово, — мовив. — Приєднаємо до справи. Вибачте, що мусив потурбувати, але служба…
— Кожному своє! — блиснув окулярами Чугайов і погладив свій голий череп. — Коли я ще знадоблюсь?..
— Ми знайдемо вас, — одповів Хаблак, — але, сподіваюсь, обійдеться.
Чугайов обминув стіл і відчинив капітанові та понятим двері.
До виходу треба було пройти через увесь цех, однак Володимир Олексійович не полишив Хаблака. Йшов слідом і охоче пояснював:
— Бачите, яке виробництво. Сучасні машини, вітчизняні та імпортні. Випускаємо продукцію відмінної якості й маємо перехідний Червоний прапор.
— І що ж ви випускаєте? — поцікавився Хаблак.
— В основному продукцію з вовни. Дитячі костюмчики, дамські кофти й костюми, светри, джемпери, пуловери. Асортимент великий. Скажу не хвалячись, наші вироби користуються великим попитом.
Хаблак роззирався увсібіч з цікавістю. Справді, сучасне підприємство. І невже на цих машинах роблять «ліву» продукцію, яка йшла в магазини Буловацького й Хмиза? А ще в які? Тут без Коренчука не розберешся.
Зупинився біля якогось верстата, пропустивши Чугайова вперед: зовсім забув глянути на його взуття. Скосував очима: ні, найбільше сорок перший розмір, навіть сороковий — звичайні, трохи розтоптані босоніжки, яких повно в усіх взуттєвих магазинах.
Зрештою, він може й помилятися. Цікаво, що скажуть дактилоскопісти? Коли попросити, оброблять відбитки пальців Чугайова ще сьогодні. І треба поспішати…
Капітан попрощався з Чугайовим, швидко дійшов до прохідної і вскочив у тролейбус, який уже рушав. А через дві години йому було відомо, що Володимир Олексійович Чугайов даремно відмовлявся від знайомства з Хмизом: на пляшці коньяку, залишеній у кафе «Еней», знайшли відбитки його пальців.
Отже, четвертим у тій компанії, крім Буловацького, Бобиря й Хмиза, був він, начальник цеху трикотажної фабрики Володимир Олексійович Чугайов.
— Задоволений, бачу, що задоволений, сяєш як нова копійка! — мовив Каштанов, побачивши в дверях Хаблака. — Проходь і сідай.
Слідом за капітаном протиснувся в кабінет і Коренчук.
Хаблак сів у крісло, поклавши на приставний столик теку, а Коренчук примостився на стільці біля стіни, тримаючи портфель на колінах.
— Доказів і фактів, — постукав кінчиками пальців по теці Хаблак, — вистачає, і постанову про арешт Чугайова прокурор затвердить не вагаючись.
— Маєш рацію, — погодився Каштанов. — Я вже радився з прокурором, проте він рекомендує почекати.
— Але ж вам відомо, що яблуко, знайдене біля залізниці, де загинув Бобир, надкусане Чугайовим. Маємо висновок експертизи. Правда, не остаточний, для стопроцентової гарантії треба мати зліпок із щелепи цього пройди. Однак відбитки пальців…
— Згоден, — остудив його запал Каштанов, — я згоден я тобою, і все ж, якщо хочеш, ми тільки підійшли до кульмінації справи. Яка ваша думка, лейтенанте?
Коренчук переставив портфель на сусідній стілець, хотів підвестися, але полковник зупинив його ледь помітним жестом.
— Якщо в Хмиза вилучили такі цінності, — одповів лейтенант, — то скільки грошей може бути в інших?