Чоловік глибоко зітхнув.
— Я цілком покладаюся на вас. На все готовий, аби тільки ви біль усунули.
Аомаме добула з коробки плішню і зняла корок, настромлений на її тонке, смертельно гостре вістря. Тримаючи плішню лівою рукою, вказівним пальцем правої відшукала виявлену перед тим точку. Наставивши вістря голки на цю точку, глибоко вдихнула. Залишалось тільки опустити праву руку, немов молоток, на рукоятку плішні й загнати вістря глибоко в шию. Тоді все б скінчилося.
Але щось її стримало. Підняту праву руку Аомаме чомусь не могла опустити. «Тоді все б скінчилося, — подумала вона. — Досить одного уколу, і я зможу послати цього чоловіка в інший світ. Потім спокійно вийду з кімнати, зміню обличчя та ім'я й стану іншою особою. Можу це зробити. Без страху й докорів сумління. Адже цей чоловік учинив не одну мерзоту й, безперечно, заслужив смерті». Однак вона чомусь не могла цього зробити. Її праву руку стримував безладний, але невідступний сумнів.
«Все це виходить занадто просто», — підказував їй інстинкт.
Аомаме розуміла, що в цьому було щось дивне, неприродне й позбавлене будь-якої логіки. В її душі стикались і змагалися між собою різні сили. Перебуваючи в темряві, вона сильно нахмурилася.
— Що сталося? — озвався чоловік. — Я чекаю… закінчення.
Після цих слів Аомаме нарешті здогадалася, чому завагалася. «Цей чоловік знає, що я збираюся зараз йому зробити», — подумала вона.
— Не вагайтеся, — спокійним голосом сказав він. — Так буде добре. Ви хочете того самого, що і я.
Грім не переставав гуркотіти, немов гарматні постріли. Поле битви все ще було далеко. А чоловік провадив далі:
— Саме це — ідеальне лікування. Ви дуже старанно розім'яли мені м'язи. Я схиляю голову перед вашою майстерністю. Але, як ви самі казали, це лише частковий метод лікування. Мої страждання можна ліквідувати, якщо з коренем вирвати моє життя. Спуститися у підвал і вимкнути головний рубильник. І ви збираєтесь зробити це для мене.
Аомаме застигла в одній позі — з вістрям голки в лівій руці, спрямованої до особливої точки на чоловіковій шиї, й піднятою у повітря правою рукою. Не могла ні рушити вперед, ні відступити назад.
— Якби я захотів, то перешкодив би тому, що ви збираєтесь робити. Це просто, — сказав чоловік. — Опускайте праву руку.
Послухавшись його, Аомаме спробувала опустити праву руку. Однак вона зависла в повітрі, як рука кам'яної скульптури.
— Я цього не бажав, але такою силою наділений. Ну а зараз рухайте правою рукою, я не проти. І тим самим знову можете розпоряджатися моїм життям.
Аомаме відчула, що її права рука може вільно рухатися. Вона стиснула, а потім розтулила кулак. Без будь-якої незручності. Невже це був гіпноз? Мабуть, дуже сильний.
— Я наділений такою особливою силою. Але взамін вони поставили мені різні вимоги. Тобто їхні бажання стали моїми. Надзвичайно жорстокими, невідпорними.
— Хто вони? — спитала Аомаме. — Карлики?
— Добре, що ви це знаєте. Тоді розмова стане легшою.
— Знаю тільки назву. А хто такі карлики, не маю уявлення.
— Мабуть, ніхто точно не знає, хто вони, — сказав чоловік. — Люди можуть знати лише те, що карлики існують. Ви читали «Золоту гілку»[10] Фрейзера?
— Ні, не читала.
— Це цікава книжка. Вона відкриває нам різноманітні факти. Дуже давно, в певний період історії, в кількох районах світу панував звичай убивати володаря після закінчення терміну його перебування на посаді, який тривав десять-двадцять років. Коли закінчувався цей термін, приходили люди й жорстоко його вбивали. Це було потрібне для суспільства, і володар з цим погоджувався. Вбивство мало бути немилосердним і кривавим. Стати жертвою вважалося великою честю, яка надавалася тому, хто ставав володарем. Чому його мали вбивати? Бо в ті часи володар як представник народу чув голос Божий. Він з охотою ставав з'єднувальною ланкою між ними, карликами, й нами. І коли минав визначений термін, суспільству доводилось убивати того, хто чув голос Божий, для того, щоб утримувати рівновагу між свідомістю людей, що живуть на землі, й силою, яку виявляють карлики. У стародавньому світі верховне правління означало те саме, що слухання голосу Божого. Звісно, така система в один час відмерла — володаря перестали вбивати, а його посада, як правило, стала спадковою. Таким чином люди перестали чути голос Божий.
Машинально стискаючи й розтулюючи праву руку, підняту в повітря, Аомаме прислухалася до чоловікових слів.
10
«