Коли він прийшов на передній край платформи, з якої в напрямі Татікави по лінії Тюосен із станції Сіндзюку йде електричка, Фукаері вже була там. Незворушно сиділа на лавці й примруженими очима дивилася поперед себе. На ній була літня сукня з вибитої бавовняної тканини, по-зимовому товстий темно-зелений джемпер із застібками на ґудзиках, а на голих ногах — блякло-сірі тенісні тапочки. Як на таку пору трохи дивне поєднання надто тонкої сукні й надто товстого джемпера. Однак і в такому вигляді вона не справляла суперечливого враження. Можливо, за допомогою такої невідповідності виражала власне світосприймання. Принаймні так здавалося. А може, ні про що не думаючи, навмання вибрала такий одяг.
Не читала ні газети, ні книжки, не слухала аудіоплеєра, а, спокійно сидячи, дивилася своїми великими чорними очима поперед себе. Здавалось, що або щось бачить, або зовсім нічого не бачить. Або про щось думає, або зовсім нічого не думає. Здалека скидалася на скульптуру, зроблену в реалістичному стилі з використанням особливого матеріалу.
— Чекала? — спитав Тенґо.
Фукаері глянула на нього і злегка, на кілька сантиметрів убік, хитнула головою. Її чорні очі блищали яскраво, немов шовк, але, як і минулого разу, обличчя нічого не виражало. Здавалося, що зараз вона не хоче ні з ким розмовляти. Тому й Тенґо відмовився від подальшої розмови, а мовчки присів на лавці біля неї.
Коли прийшла електричка, дівчина мовчки встала і вони обоє зайшли у вагон. У швидкому недільному поїзді, що прямував до Такао, було мало пасажирів. Тенґо й Фукаері сіли поряд і мовчки споглядали міський краєвид, що пропливав за вікном. Дівчина й далі нічого не говорила, а тому й Тенґо зберігав мовчанку. Ніби готуючись до лютого холоду, що от-от мав настати, вона запнула комір джемпера й, дивлячись уперед, стиснула губи.
Вийнявши книжку кишенькового розміру, Тенґо взявся її читати, але, завагавшись, перестав. Запхав книжку в кишеню й, ніби наслідуючи Фукаері, поклав обидві руки на коліна і втупився в простір перед собою. Збирався про щось подумати, але не знаходив, про що. Унаслідок того, що якийсь час зосереджувався на переробленні «Повітряної личинки», його голова, мабуть, відмовилася думати про щось конкретне. Голову наче заповнював клубок ниток.
Споглядаючи краєвид за вікном, він прислухався до одноманітного перестуку коліс на рейках. Лінія Тюос'ен тяглася вперед, без кінця, наче прокреслена під лінійку на карті. Саме такою, напевне, зробили її люди. На рівнині Канто[19] не траплялася жодна географічна перешкода, варта уваги. Жоден поворот, пагорб чи низина, які могли б відчувати люди, жоден міст чи тунель. Вистачило однієї лінійки, щоб провести цю колію. Електричка мчала прямо до свого місця призначення.
Несподівано Тенґо задрімав. А коли прокинувся від похитування вагона, електричка поволі зменшила швидкість і почала зупинятися на станції Оґікубо. Сон тривав недовго. Як і раніше, дівчина сиділа в тій самій позі, дивлячись перед себе. Однак Тенґо не знав, що насправді вона бачить. Але, судячи з того, що вона на чомусь зосередилася, було видно, що не скоро збиралася сходити.
— Ти зазвичай які книжки читаєш? — не витримавши нудьги, спитав Тенґо, коли електричка проїхала Мітаку. Йому давно кортіло про це її запитати.
Фукаері зиркнула на нього і знову вп'ялася поглядом уперед.
— Книжок не читаю, — відповіла коротко.
— Зовсім?
Вона ледь-ледь кивнула.
— Тобі нецікаво їх читати? — запитав Тенґо.
— Читання вимагає часу, — сказала Фукаері.
— Книжок не читаєш, бо читання вимагає часу? — не зрозумівши її, перепитав він.
Дівчина, все ще дивлячись поперед себе, не відповіла. Здавалось, рішуче цього не заперечувала.
Звісно, взагалі-то читання книжки забирає відповідний час. На відміну від перегляду телевізора або малюнків «манґа». Читання — це порівняно тривалий неперервний процес. Однак здавалося, що в її фразі «читання вимагає часу» проглядав якийсь нюанс, трохи відмінний від загального твердження.
— Читання вимагає часу… Ти хочеш сказати, що вимагає багато часу? — запитав Тенґо.
— Багато, — підтвердила Фукаері.
— Набагато більше, ніж потрібно звичайним людям? Дівчина кивнула.
— Значить, тобі у школі важко? На уроках доводиться різні книжки читати. Якщо це вимагає стільки часу…