— Я вдаю, що читаю, — мимохідь сказала вона.
Десь у голові Тенґо пролунав зловісний стукіт. Якби вдалося, то він хотів би його пропустити повз вуха, але не міг. Йому треба знати правду.
Тенґо запитав:
— Те, що ти кажеш, — це так звана дислексія?
— Дислексія, — повторила вона.
— Порушення процесу читання.
— Мені про це казали. Дис…
— Хто казав?
Дівчина ледь-ледь здвигнула плечима.
— Іншими словами… — Наче навпомацки, Тенґо шукав слів. — Це в тебе з дитинства?
Фукаері кивнула.
— А це означає, що ти досі майже не читала художніх творів.
— Сама, — сказала дівчина.
«От чим пояснюється те, що при написанні свого твору вона не зазнала впливу жодного письменника. Чудове логічне пояснення», — майнуло в голові Тенґо.
— Сама не читала, — сказав він.
— Хтось читав, — сказала Фукаері.
— Уголос читали тобі батько або мати?
На це дівчина не відповіла.
— Хоч ти й не можеш читати, але пишеш добре, правда? — боязко спитав Тенґо.
Вона хитнула головою.
— І читання вимагає часу.
— Вимагає багато часу?
Фукаері знову ледь-ледь здвигнула плечима. Мовляв, так.
Тенґо перемінив позу.
— Ти хочеш сказати, що, можливо, ти сама не писала «Повітряної личинки»?
— Не писала.
Тенґо зробив паузу на кілька секунд. Вагомих секунд.
— Хто ж тоді писав?
— Адзамі, — відповіла Фукаері.
— Хто вона така?
— На два роки молодша.
Знову настала коротка пауза.
— Та дівчина замість тебе писала «Повітряну личинку»?
Фукаері кивком підтвердила це як щось само собою зрозуміле.
Тенґо з усіх сил напружував мозок.
— Коротко кажучи, ти розповідала, а Адзамі записувала. Так?
— Друкувала на машинці, — сказала Фукаері.
Прикусивши губу, Тенґо упорядковував у голові кілька виявлених зараз фактів. Потім сказав:
— Так це Адзамі подала на журнальну премію те, що надрукувала? Можливо, потай від тебе й назву «Повітряна личинка» придумала?
Фукаері неоднозначно нахилила голову. В усякому разі, не заперечила. Загалом ніби так виходило.
— Адзамі — твоя подруга?
— Живемо разом.
— Вона — твоя молодша сестра?
Фукаері хитнула головою.
— Сенсеєва дочка.
— Сенсей… — промовив Тенґо. — І той сенсей живе разом з тобою?
Фукаері кивнула. Мовляв, навіщо зараз таке питати.
— Напевне, з тим сенсеєм я зараз їду зустрічатися, чи не так?
Фукаері повернулася обличчям до Тенґо і хвилину дивилася на нього так, ніби спостерігала, як десь далеко пливе хмарина. Або думала, як командувати забудькуватим псом. А тоді кивнула.
— Ми їдемо на зустріч до сенсея, — сказала вона безвиразним голосом.
На цьому розмова тимчасово закінчилася. Тенґо й Фукаері знову замовкли й, сидячи поряд, поглядали за вікно вагона. На рівній, плескатій землі безперервно тяглися ряди безликих будівель. Численні телевізійні антени, немов комашині щупальці, стирчали в небі. Цікаво, чи тутешні люди справно платять корпорації «NHK»? У неділю Тенґо з будь-якого приводу думав про це. Не хотів, але доводилося.
Сьогодні, цього погідного квітневого ранку, з'ясувалося кілька не дуже приємних фактів. По-перше, Фукаері сама не писала «Повітряної личинки». Якщо вірити її словам (а не вірити поки що не було підстав), вона розповідала, а інша дівчина записувала. Таким самим способом — записом усного переказу — творилися «Кодзікі» та «Хейке-моноґатарі».[20] Хоча цей факт трохи зменшив почуття вини Тенґо за втручання в текст «Повітряної личинки», але загалом тільки ускладнив, і то досить суттєво, становище.
У Фукаері дислексія — не може нормально читати книжки. Тенґо зібрав докупи свої знання про неї. За програмою університетського курсу з педагогіки він прослухав лекцію про таке порушення процесу читання. У принципі, дислексія не позбавляє людину вміння читати й писати. На її інтелектуальний рівень не впливає. Однак читання забирає багато часу. Короткий уривок тексту людина прочитує без перешкод, а от переробити велику кількість інформації, що міститься в довгому тексті, не здатна. Ієрогліфи та їхній зміст в її голові як слід не в'яжуться одне з одним. Дислексія — досить поширене захворювання. Причина його виникнення ще досі повністю не з'ясована. Однак нічого дивного, якщо в шкільному класі знайдеться один-два учні, які від неї потерпають. Була вона в Ейнштейна, Едісона й Чарлза Мінґаса.[21]
Тенґо не знав, чи люди з дислексією відчувають такі ж труднощі з писанням, як і з читанням. Але, видно, у випадку Фукаері це мало місце. Писання їй давалося так само важко, як і читання.
20
«Кодзікі» («Записи про стародавні діяння») — найстаріша японська історична хроніка; «Xєйке-моноґатарі» («Повість про дім Тайра») — славетний японський епос про боротьбу двох родів — Тайра й Мінамото.