Група, якою керував Тамоцу Фукада, нагледіла собі в горах префектури Яманасі село з нечисленною кількістю жителів. Залишившись без спадкоємців, старі люди в ньому не могли працювати на полі, і село майже занепало. Землю і будинки там пощастило придбати за безцінь. Разом із теплицями з пластиковим покриттям. Місцева влада надала допомогу за умови, що вони візьмуть наявну землю на свою відповідальність і розвиватимуть сільське господарство. Принаймні кілька перших років вони отримали податкові пільги. Крім того, Фукада начебто мав особисте джерело грошових фондів. Звідки вони надходили і що це були за гроші — Ебісуно-сенсей не знав.
— Про грошові фонди Фукада ніколи ні словом не обмовився, нікому не відкривав таємниці. Але, в усякому разі, звідкись отримував немалі кошти, потрібні для запуску комуни. За ці гроші вони придбали сільськогосподарську техніку, будівельні матеріали і заклали резервний фонд. Полагодили існуючі будинки й створили умови для проживання тридцяти членів групи. Це було 1974 року. Нова комуна стала називатися «Сакіґакі».[27]
«Сакіґакі?» — подумав Тенґо. Він пам'ятав таку назву. Але де чув її, не міг пригадати. Не розворушив у пам'яті. І це його, як ніколи, дратувало. А сенсей провадив далі:
— Фукада готувався до того, що впродовж кількох років, поки вони освояться з новою землею, управління комуною буде важким, а проте справи в ній пішли успішніше, ніж він сподівався. Сприяла погода, й подало руку допомоги місцеве населення. Люди поставилися приязно до Фукади як щирої людини й захоплювалися молодими членами комуни, які, обливаючись потом, завзято трудилися на полі. Вони часто приходили до них і давали різні корисні поради. Таким чином новоприбульці набралися практичних знань про сільське господарство й навчилися жити разом із землею.
В основному комуна «Сакіґакі» успадкувала «ноу-хау», здобуте в «Такасімській школі», але придумала щось і своє, особливе. Наприклад, повністю перейшла на використання органічних добрив. Вирішила не використовувати інсектицидів для боротьби із шкідниками, а вирощувати овочі лише на органічних добривах. І почала продавати на замовлення заможним жителям міст свої сільськогосподарські продукти. Бо продаж уроздріб виявився вигіднішим. Це був так званий рух за екологічно чисте сільське господарство. Мету вибрали правильно. Більшість членів комуни виросли в місті й знали, чого хочуть міські жителі. За незабруднену, свіжу городину вони охоче платили високу ціну. Комуна уклала з постачальниками угоду, спростила товарообіг і створила свою систему швидкого забезпечення городян харчовими продуктами. А з другого боку, вони пустили в продаж також городину неоднакового розміру, не очищену від землі.
— Я кілька разів побував на його фермі й розмовляв з ним, — розповідав сенсей. — Він справляв враження дуже енергійної людини завдяки тому, що створив нове середовище й випробував нові можливості. Здається, той час був для нього наймирнішим і сповненим великих надій. Видно, і його родина призвичаїлася до нового життя.
Почувши про добру репутацію «Сакіґакі», стало приїжджати більше людей, охочих приєднатися до них. Через систему продажу на замовлення назва ферми поволі стала широко відомою, і в ЗМІ її наводили як приклад успішної комуни. У світі чимало людей хотіли працювати в поті чола серед природи, подалі від реального світу, загнаного в безвихідь грошима та інформацією, а тому «Сакіґакі» їх приваблювала. Охочі приїжджали на ферму, приглядалися, розмовляли і, якщо могли їй знадобитися, ставали її членами. Звісно, будь-кого не приймали. Ставилися високі вимоги до характеру й моральних якостей новачків. Перевага віддавалася здоровим людям, здатним до важкої фізичної праці, і знавцям сільськогосподарської технології. Вітався приїзд жінок, оскільки хотілося мати однаковий відсоток людей різної статі. Із збільшенням кількості людей розширювалася і ферма. Оскільки поряд ще залишалася необроблена земля і безлюдні будинки, то цього неважко було домогтися. Спочатку серцевиною комуни були молоді одинаки, але з появою сімей людей ставало щораз більше. У час такої перебудови до громади долучилися люди з вищою освітою — лікарі, інженери, вчителі, бухгалтери. Таких радо приймали. Бо від фахівців була користь.
— Ця комуна перейняла первісну систему колективної власності, яка була у «Такасімській школі»? — запитав Тенґо.