Я не можу заперечити, що слова капітана справили на мене величезне враження, Він зачепив мою слабку струну, і я на хвилину забув, що споглядання чудес не може замінити втраченої волі. А втім, я розраховував у майбутньому повернутися ще до розв’язання цього важливого питання. Тому обмежився тим, що відповів:
— Капітане, ви порвали зв’язок з людством, але я сподіваюсь, що ви не відмовились од людських почуттів. Ми — що зазнали катастрофи — ніколи не забудемо, як ви милосердно прийняли нас на судні. Щодо мене, то я повинен признатися, що коли б любов до науки могла заглушити потребу волі, то все, що обіцяє мені наша зустріч, могло б з лихвою винагородити мене.
Я думав, що капітан простягне мені руку, щоб скріпити наш Договір. Але він цього не зробив, і я пожалів його в душі.
— Останнє запитання, — сказав я тієї миті, коли ця незрозуміла людина, здавалося, хотіла піти.
— Говоріть, пане професоре.
— Яким ім’ям ми повинні вас називати?
— Шановний добродію, — відповів він, — для вас я тільки капітан Немо[35], а ваші товариші і ви для мене — тільки пасажири «Наутілуса»[36].
Капітан Немо покликав і, коли з’явився стюард, віддав йому наказ тією дивною мовою, якої я не знав. Потім, звертаючись до канадця і Конселя, він сказав:
— Сніданок чекає на вас у вашій каюті. Йдіть, будь ласка, за цією людиною.
— Від цього не відмовлюся, — сказав гарпунник. Консель і він вийшли нарешті з клітки, де вони були замкнені понад тридцять годин.
— А тепер, пане Аронакс, і наш сніданок готовий. Дозвольте, я покажу вам дорогу.
— До ваших послуг, капітане.
Я пішов слідом за капітаном Немо і, переступивши поріг, опинився в освітленому електрикою коридорі, схожому на звичайні коридори корабля. Ми пройшли метрів десять, і перед нами відчинились інші двері.
Я ввійшов до їдальні, оздобленої і мебльованої в строгому стилі. Високі дубові поставці, інкрустовані чорним деревом, стояли в протилежних кінцях залу. На їхніх хвилеподібно вигнутих полицях сяяли фаянси, фарфори, кришталі, що не мали ціни. Срібний і золотий посуд іскрився від проміння, що лилося з освітленої стелі, тонкий живопис якої пом’якшував яскравість світла. Посеред залу стояв багато сервірований стіл. Капітан Немо указав мені місце.
— Сідайте, — сказав він, — і їжте. Ви, певно, вмираєте від голоду.
На сніданок було подано кілька страв, приготовлених виключно з продуктів моря; інші страви були з якихось зовсім невідомих мені речовин. Признаюся, що все було смачне, але мало якийсь присмак, до якого я легко звик. Мені здавалося, що ці різноманітні страви багаті на фосфор, і я думав, що вони повинні бути морського походження.
Капітан Немо дивився на мене. Я нічого не запитував у нього, але він угадав мої думки і сам відповів на питання, які я хотів було поставити йому.
— Більша частина цих страв вам невідома, — сказав він. — Проте ви можете вживати їх не боячись. Вони здорові й споживні. Я давно вже відмовився од продуктів землі і почуваю себе не гірше. Мій екіпаж — люди здорові, а їдять вони те саме, що й я.
— Значить, усі ці страви — продукти моря?
— Так, пане професоре, море задовольняє всі мої потреби. Іноді я закидаю сіті і витягаю їх з величезним уловом. Іноді вирушаю полювати у стихію, недоступну людині, і переслідую дичину, що населяє мої підводні ліси. Мої отари, як отари старого пастуха Нептуна[37], пасуться безбоязно на величезних преріях океану. Володіння мої там дуже великі, і я сам користуюся ними. Я дещо здивовано подивився на капітана Немо і відповів йому:
— Цілком розумію, капітане, що сіті дають вам чудову рибу до столу; менше розумію, як ви переслідуєте морську дичину в підводних лісах; і зовсім уже не розумію, звідки може потрапити на ваш стіл хоч би малесенька часточка яловичини.
— Професоре, — заперечив капітан Немо, — я ніколи не вживаю м’яса наземних тварин.
— А це? — запитав я, показуючи на блюдо, на якому залишалося ще кілька кусочків філею.
— Тс, що ви прийняли за м’ясо, пане професоре, є не що інше, як філей морської черепахи. Ось іще печінка дельфіна, яку ви могли б прийняти за рагу із свинини. Мій повар — великий майстер своєї справи і чудово приготовляє різноманітні продукти океану. Покуштуйте всі ці страви. Ось консерви з черепашок, які кожен малаєць визнав би за найкращі в світі; ось крем, молоко для якого дало вим’я кита, а цукор — великі водорості Північного моря; нарешті, дозвольте мені запропонувати вам варення з анемонів, що не поступаються смаком навіть перед найсоковитішими плодами.