— Натрій?
— Так, пане професоре. У сполуці з живим сріблом він утворює амальгаму, що замінює цинк в елементах Бунзена. Живе срібло не розкладається, витрачається лише натрій, а його постачає мені море. До того ж мушу сказати: натрієві елементи активніші й удвічі потужніші за цинкові.
— Я добре розумію, капітане, переваги натрію в ваших умовах. Його в морі багато. Гаразд! Але ж той натрій треба ще добувати, точніше, вилучати з натрієвих сполук. В який спосіб ви це робите? Для електричного розкладу натрію ви, звісно, можете вживати батареї, проте, коли не помиляюся, на електроліз витрачається дуже багато натрію. Отже, виходить, добуваючи його в такий спосіб, ви більше витратите натрію, аніж здобудете!
— Тим-то, пане професоре, я й не вдаюся до електролізу, а просто-напросто використовую енергію кам'яного вугілля.
— Кам'яного вугілля?
— Коли хочете — морського вугілля, — відповів капітан Немо.
— То ви добуваєте кам'яне вугілля з підводних копалень?
— Пане Аронаксе, ви це побачите на власні очі. Я тільки прошу вас потерпіти, адже ви маєте на це досить часу. Запам'ятайте одне: я всім завдячую океанові. Він постачає мені електрику, а електрика дає «Наутілусові» тепло, світло, рух, одним словом — життя.
— Але не повітря, щоб дихати?
— О, я міг би виробляти й повітря, але в тім немає потреби, бо ж я підіймаюсь на поверхню океану, коли мені заманеться. Зрештою, якщо електрика не виробляє повітря, потрібного для дихання, то вона рухає потужні помпи, котрі нагнітають повітря в спеціальні резервуари, а це дає мені змогу тривалий час залишатися глибоко під водою.
— Капітане, я захоплений. Ви відкрили те, що люди, безперечно, відкриють тільки колись згодом, — динамічну потугу електрики.
— Не знаю, чи вони її коли-небудь одкриють, — холодно відповів капітан Немо. — Хай там що, я вперше, як бачите, застосував цю надзвичайну силу. Вона дає нам те, чого не може дати сонце, — рівномірне й, головне, безперервне світло. А тепер гляньте на того годинника — він електричний і точністю не поступається перед ліпшими хронометрами. За італійським зразком я поділив циферблат на двадцять чотири години, бо для мене не існує ні дня, ні ночі, ні сонця, ні місяця, тільки це штучне світло, що ним я освітлюю морські глибини! Бачите, зараз десята година ранку.
— Точнісінько!
— А ось інше застосування електрики. Подивіться на циферблат, що висить перед нами. Електричний провід з'єднує його з лаговим гвинтом, і стрілка показує швидкість «Наутілуса». Гляньте, зараз ми не дуже квапимось — робимо п'ятнадцять миль на годину.
— Чудово! — вигукнув я. — Ви, капітане, бачу, підкорили собі силу, котрій належить замінити енергію води, вітру й пари.
— Ми ще не скінчили, пане Аронаксе, — сказав капітан Немо. — Якщо бажаєте, ходімо на корму «Наутілуса».
Справді, я вже познайомився з усією носовою частиною підводного судна. Ось який воно мало вигляд від міделя до форштевня: їдальня п'ять метрів завдовжки, відділена од бібліотеки водонепроникною перегородкою; бібліотека — п'ять метрів; салон — десять метрів, одмежований ще однією водонепроникною перегородкою від капітанової каюти, п'ять метрів завдовжки; далі — моя каюта — два з половиною метри; і, нарешті, резервуар на повітря, сім з половиною метрів завдовжки. Разом тридцять п'ять метрів! Водонепроникні перегородки з герметичними дверима на гумових прокладках убезпечували «Наутілус» на випадок, коли б у якійсь його частині з'явилася теча.
Я йшов коридором за капітаном Немо, і ми опинилися посередині судна. Там, між двома водонепроникними перегородками, була вузька шахта. Пригвинчений до стінки залізний трап сягав самісінької стелі. Я спитав у капітана, навіщо цей трап.
— Він веде до човна.
— О! Ви маєте човна? — здивовано запитався я.
— Аякже! Чудове суденце, легке й надійне. Воно служить для прогулянок і риболовлі.
— Тож аби спустити човна на воду, ви щоразу випливаєте «Наутілусом» на поверхню?
— Аж ніяк! Човен у виямку зовні «Наутілуса» щільно прилягає до його корпусу. Це справжнє палубне судно, зовсім водонепроникне. Воно пригвинчене міцними шворнями до обшивки. Трап веде до люка в корпусі «Наутілуса», а люк щільно сполучається з таким самим люком човна. Крізь цей подвійний отвір я проникаю до човна. По цьому люк «Наутілуса» закривається. Потім я герметично зачиняю люк човна, відгвинчую шворні — і він хутко випливає на поверхню. Тут я відчиняю герметичні дверцята на палубу, ставлю щоглу, підіймаю вітрило або ж беруся за весла й пливу морським простором, куди заманеться.