Выбрать главу

Мор Йокаї

 20 000 РОКІВ ПІД КРИГОЮ

Художнє оформлення О. БОБРОВНИКОВА

Забутий матрос

На одному з урочистих банкетів, що влаштовувалися в обох столицях Австро-Угорської монархії[1] на честь видатних північних мандрівників, якийсь шановний мореплавець, під впливом вина, щиро признався, що моряки забули на «Тегетгофі»[2] свого товариша.

А сталося це ось як. Лікар Кепеш так натер бальзамом обморожені ноги й руки одного матроса, що той аж заснув.

На лихо, корабельний прапороносець, складаючи списки тих, що вирушали в путь, не мав свічки, і помилково ім'я Петра Галиби випало зі списку. Коли через п'ять днів почало світати, капітан помітив, що однієї людини невистачає. А довідалися про це так. На кораблі були метрові свинячі ковбаси. Їх ділили між собою в такий спосіб, що кожен кусав ковбасу лише один раз. Одну ковбасу давали двадцятьом п'ятьом чоловікам (бо людина не відкусить ковбаси більше як чотири сантиметри). Капітан спостеріг, що відколи посідали до човна, чотири сантиметри ковбаси завжди залишаються. Це й свідчило про те, що однієї людини невистачає.

Повертатися до забутого матроса не було рації — той уже, мабуть, помер від голоду й спраги, бо на кораблі не залишилося нічого їстівного.

З Петром Галибою трапилося те, що було вже не з однією людиною, яка, подорожуючи, не прокинулася вчасно.

Вдома сповістили дружину, що Галиба помер, і призначили їй пенсію.

Документ, якого не можна розшифрувати

Мій вельмишановний друг, штабний лікар Кепеш, у одній цікавій лекції довів, що дикі гуси належать до тих пристрасних мандрівних птиць, які нишпорять по всіх країнах світу. Нерідко тих самих диких гусей, що їх сполохав на околиці Балатону[3] якийсь горе-мисливець, можна зустріти аж на побережжі Льодовитого океану. Навідуються вони й до Америки, перелітаючи з гусячою відвагою через Північний полюс. Десь тижнів шість тому в штаті Квебек один мисливець застрелив дику гуску, й коли почав її обскубувати, то, на превеликий подив, спостеріг, що на хвості тієї гуски на кожну пір'їну була натягнута відрубана порожня цівка іншого пір'я. Коли мисливець познімав цівочки, то в кожній знайшов згорнену тоненьку плівочку бурого забарвлення. Мисливець приніс гуску до міста Квебека й подарував її доктору Смоллісу — відомому природознавцю.

Доктор Смолліс відразу второпав, у чому справа. Ця дика гуска — поштова. А ті бурі, немов забруднені, плівочки, вкладені в пір'яні цівки, не що інше, як тоненькі листки колодію, на яких сфотографовано якийсь документ.

Вченому-природознавцю не важко було, за допомогою мікроскопа, перенести текст на білий папір. Та яким був розпач Смолліса, коли він не зміг упізнати в документі мови жодного із знайомих йому народів.

«Можливо, це одна з мов Індії, — вирішив доктор Смолліс. — Такі довгі слова складають тільки в Східній Індії».

Доктор Смолліс переписав усі записки й переслав їх Науковому товариству в Калькутті, а крім того, мовознавчим товариствам у Мехіко і Ріо-де-Жанейро. Та вони теж не змогли розшифрувати документи й переслали їх іншим науковим товариствам. Так опинились ці таємничі записки в Пекіні, Санкт-Петербурзі і, нарешті, в Гельсінгфорсі. А з Гельсінгфорса, з огляду на спорідненість фінської та угорської мов, їх направили в Будапешт. У Будапешті ці документи потрапили в редакцію газети «Гон»[4], і тут їх виставили для огляду.

Редакторів у цій редакції було завжди багато, і кожний на чомусь розумівся. Були такі, що знали по-англійськи, по-французьки, по-польськи, по-італійськи, по-іспанськи, по-грецьки, по-турецьки, по-персидськи — не полічиш навіть, з кількома мовами вони були обізнані, однак мови тих записок ніхто не розумів.

На щастя, тут працював один чоловік, якого звали Шандором. Він був найпотрібнішим членом редакції, бо подавав найбільше рукописів. Без нього навіть не можна було почати редагування номера.

Одного разу, коли ми всі сушили голови над розв'язанням загадки, він тільки глянув на нас і посміхнувся:

— Погляньте, панове! Адже це написано пташиною мовою! Так юнаки шифрують свої записки, вписуючи до кожного складу ті ж самі букви. Перший рядок треба читати: «Щоденник Петра Галиби, написаний під кригою».

вернуться

1

Австро-Угорська монархія (1867–1918 рр.) — була створена з Австрії та Угорщини. Столицею Австро-Угорської монархії був Відень. Крім того, Угорщина, як складова частина цієї держави, мала свою столицю — м. Будапешт.

вернуться

2

«Тегетгоф» — корабель австро-угорської експедиції в північних краях (1872–1874 рр.).

вернуться

3

Балатон — озеро в Угорщині.

вернуться

4

«Гон» — «Вітчизна».