Коли він пішов з відділу Макіяжу, навіть хода та постава в нього були інші. Тепер усе свідчило про оптимістичного, наполегливого бізнесмена. Він був амбітною фігурою! У його новому гаманці були картки, на яких було зазначено, що він член "Лайонс", "Джейсі" та "Ротарі". Якби ви зустріли його в поїзді чи літаку, ви б автоматично припустили, що він покаже вам фотографії своєї дружини та дітей. Вони були у його гаманці.
Хоук зателефонував, коли повернувся Нік. Він холодно подивився на свого агента Номер Один, кивнув на знак згоди і продовжив говорити телефоном. Нік сів і швидко почав читати папку про скляну посудину, яку йому дали в Архівах. До того часу, коли він дістанеться Венеції, він знатиме про скло достатньо, щоб обдурити будь-кого, крім експерта. Таке дослідження зазвичай означало марну трату часу, тому що він рідко використовував інформацію. Але це мало статися. Нехтування домашнім завданням може означати смерть.
Хоук повісив слухавку і подивився на Ніка. «Це було ЦРУ. Схоже, блеф югославських агентів спрацював — вони розпочали мирну евакуацію із півострова Істрія».
Він підійшов до стіни, витяг карту і вказав на неї забрудненим нікотином пальцем. 'Тут. Від Трієста до Пули. Просто навпроти Венеції на іншому березі Адріатики. Вони не ризикують своїми людьми.
Кілмайстер глянув на карту. «Якщо бомба знаходиться неподалік Венеції, югославському узбережжю не загрожуватиме велика небезпека, якщо вона вибухне. Радіація, мабуть. Ця евакуація може бути частиною блефу, якщо вони блефують. Але вони очікують, що спробуємо з'ясувати це. Хоук повернувся до свого столу. «І ви дізнаєтесь, чи вони блефують».
Розділ 3
Нік Картер вирушив із Орлі на Північний вокзал. Тепер у нього влилася особистість Роберта М. Корнінга. Вийшовши з таксі й увійшовши на велику гучну станцію, він зустрів групу галасливих людей, які прямували на Рів'єру. Він знав деяких із них. Ніхто з них не удостоїв його випадковим поглядом.
Носій відвів його в купе першого класу і пішов із щедрими чайовими. Нік закурив і розслабився на плюшевих подушках, спостерігаючи за жвавою сценою на платформі. Його поїзд був прямим Східним експресом, і N-3 забронював квитки до Стамбула. Він зійде у Венеції, щоб розім'яти ноги, а потім зникне непоміченим. Він повинен був прийняти принцесу де Верізоне, коли вона також зійшла з поїзда до Венеції. Якби вона наслідувала наказ Хоука, то теж була б десь у цьому поїзді.
Пролунав свисток на платформі, і Нік притиснувся до вікна, щоб спустошити холодну склянку, щоб подивитися на останні жваві рухи. Двері зачинилися, пролунав ще один свисток, і тут він побачив її.
Вона бігла, як газель, її стрункі ноги виблискували з-під короткої спідниці. Білі сніжинки чіплялися за її довгу норкову шубку, а до темного волосся вона притискала маленьку хутряну шапку. З іншого боку, вона мала косметичку. За нею слідував носій, пихкаючи, з валізою під пахвою і по одному в кожній руці.
Вона пройшла під вікном Ніка і подивилася нагору, і на десяту частку секунди він подивився їй у вічі. Вони були ідеально чорними на овалі обличчя. У Ніка склалося таке ж враження владності — чи це було просто нахабство? - Яку він помітив на її фото.
Вона пішла. Зачинилися останні двері. Східний експрес відійшов від станції, і Нік відкинувся на спинку подушки і закурив цигарку з позолоченим мундштуком. Значить, вона це зробила. Щойно. Це було в останню мить. Чи була якась робота? Побачення з мільйонером, важливим дипломатом чи політиком? Хоук сказав, що принцеса де Верізоні спала лише з багатими та важливими чоловіками. За непомірні гонорари. Нік посміхнувся і похитав головою. Він повинен був визнати, що з нетерпінням чекав на зустріч з місіс Уайт.
Але лише тоді, коли це його влаштовувало. Хоук, як завжди, дав йому карт-бланш. Він контролював місію і робив усе по-своєму, а також як завжди працював один. У цьому були свої плюси та мінуси. Але для індивідуаліста, такого як Нік Картер, переваги були більшими.
Довгий потяг тепер рухався швидше передмістями Парижа. Нік кинув останній погляд на засніжену Ейфелеву вежу. У будинках спалахнули жовті вогні. Нік зачинив двері купе і оглянув вміст портфеля, який дав йому старий Пойндекстер. У ньому, серед іншого, був невеликий, майстерно прихований відсік для його зброї. З небажанням він позбувся люгера, стилету та газової бомби і поклав їх на подвійне дно. Він почував себе трохи голим, але сумнівався, що вони знадобляться йому до Венеції. І якщо він випадково зустріне принцесу, зброю її не видасть. Нік посміхнувся своєму відображенню в тепер уже темному вікні - його думки ковзнули в певному напрямку, і він не міг вибратися з нього. Він ніколи не мав справжньої висококласної повії — платити за кохання було проти його принципів — тож для нього це буде прем'єра.