Угорі за столиком сидів поліційний фельдфебель[41]. Побачивши прибулих, звівся на ноги й виструнчився перед конвоїрами. Потім знову сів за стіл, щоби вписати у журнал прізвища прибулих.
— Арештованого звати Адам Вістович, — коротко додав один із агентів.
Коли той занотував, вони рушили далі. За постом фельдфебеля починався довгий напівтемний коридор із вікном укінці. Вістовича провели до других дверей з написом «Відділ антропометрії та дактилоскопії». Не стукаючи, відчинили й підштовхнули його досередини.
Якийсь миршавий тип, одягнений у брудний халат, копирсався у розгорнутих папках на старому письмовому столі.
— Ось вам новий екземпляр, докторе Бек, — сказав той конвоїр, ніби Вістович був річчю. — Ми тим часом покуримо на сходах.
Той, кого назвали доктором Беком, лише на мить підняв очі та подивився на прибулих крізь товсті окуляри.
— Ніби у мене тисяча рук, трясця вашій матері, — пробурмотів він.
За кілька хвилин, однак, відсунув папери та дістав із шухляди чистого аркуша.
— Назвіть ім’я та прізвище, — звернувся він до арештованого.
— Адам Вістович.
— Місце служби.
— Поліція Відня, Іннере-штадт[42].
Доктор знову подивився на нього, цього разу зі здивуванням.
— Поліція?
— Саме так.
— Чин?
— Оберкомісар.
— Якого дідька ви тут? Вбили когось?
Чоловік заперечливо хитнув головою.
— Поки що ні, але бажання переповнює. Наприклад, тих двох на сходах.
Доктор Бек скривив посмішку, вишкіривши два ряди крупних, як у коня, жовтуватих зубів.
— Кожен робить свою роботу, Herr Oberkommissar… — по-філософськи сказав він. — То яка причина арешту?
— Гадки не маю.
— Що ж, думаю, сьогодні дізнаєтесь… — доктор підвівся і рушив до накритого чорним простирадлом фотоапарату на дерев’яній тринозі. — Беремось до роботи… Процедура, без сумніву, вам відома. Так званий «бертільйонаж»[43].
Вістовичу було наказано зняти пальто й сісти навпроти об’єктива на вузький незручний стілець. Замість спинки той мав довгий залізний стержень із дерев’яною підставкою для голови. Звісна річ, поліціянт добре знав, як фотографують злочинців. Спершу у профіль, потім в анфас. Позаду нього — біле тло зі спеціальними мітками, за якими визначався розмір голови, ширина плечей і безліч інших дрібних антропометричних деталей.
Після знимкування потрібно буде стати під ростомір, далі — зазвичай дактилоскопічна[44] процедура. Вістович знав усе до дрібниць, але вперше був на місці злочинців. На місці тих, кого сам відпроваджував на схоже ідіотське крісло під об’єктив поліційного фотоапарата. Від цього він почувався по-дурному, ніби був убраний у чужий одяг, який нестерпно тиснув або висів на ньому, як на опудалі.
Разом із роздратуванням всередині закипала лють, ніби вода у казанку. Він навіть мусив закусити губу, щоб стримати цей гнів усередині. Доктор Бек це, схоже, помітив.
— Не думаю, що треба аж так нервуватися, пане Вістовичу, — зазначив він незворушно. — Вас навряд чи трактують, як небезпечного злочинця.
— З чого ви це взяли?
— Конвоїри спокійно залишили нас наодинці, не боячись, що ви відірвете мені голову, як дитина гівняній мусі, й утечете через вікно, — пояснив той.
Вістович, заради цікавості, визирнув у вкриту дощовими візерунками шибку. Під ними був той самий двір, де залишився службовий «Adler».
— Знаю, ви хочете сказати, що тим двом начхати на мене, а стрибати через вікно — це те саме, що самому відбити собі голову м’ясним молотком, та все ж! — додав криміналіст.
— Staatspolizei не арештовує абикого, пане докторе.
— Я ж не сказав, що у вас немає проблем, пане Вістовичу. Судячи з усього, ви у них по вуха… — чоловік затнувся. — Не зважайте, просто хотів трохи розрадити.
— Розрадили. Дякую.
Повернулися двоє агентів. Були в гарному гуморі, наче після доброї гулянки.
— Закінчили, докторе? — запитав один із них.
У відповідь той лише кивнув і жестом показав, щоб усі йшли звідси геть.
Вістович та його сторожа знову опинилися на коридорі. Поліціянт відчув, як його підштовхують рукою вперед.
— Куди тепер? — запитав він.
— Побачите, добродію. Наразі — вперед і сходами нагору.
43
Бертільйонаж — метод антропометричного опису і каталогізації даних злочинців, названий на честь французького криміналіста Альфонса Бертільйона (1853–1914).
44
Дактилоскопія — розділ криміналістики, який займається ідентифікацією людей за відбитками пальців.