Окрім нього й господаря дому, тут були ще двоє американців, одягнені в польські льотні мундири. Лібанський представив мені їх як першого лейтенанта Корсі та капітана Купера.
— Ці прізвища я вам вже називав. Пригадуєте, Вістовичу? — додав Лібанський.
— Справді? — здивувався я. — Коли ж?
— Ну як… Панове літали над нашими головами під час урочистостей 22 листопада, — промовив інженер і в ту ж мить замовк, пригадавши очевидно, чим завершились ті повітряні виправи.
— А й справді, — сказав я і додав за мить, звертаючись до двох пілотів:
— Радий зустрітися знову.
З Лібанським, у присутності Фаунтлероя, ми вже звично перейшли на німецьку. Утім, схоже, сяк-так розумів нас тільки Купер. Його товариш ніяково всміхнувся й перевів погляд на майора з німим проханням про переклад. Командир переклав йому мої слова англійською. Тоді Корсі з широкою усмішкою простягнув мені руку й відповів:
— Nice to meet you![144]
Лейтенант був худорлявим, доволі високого зросту, з вольовими, але ще юними, майже дитячими рисами обличчя. Пригадую, на момент нашої зустрічі йому не було і двадцяти двох років. Проте він устиг повоювати разом із Фаунтлероєм в ескадрильї Лафаєт у Франції, а коли війна закінчилася, то шукав будь-яку можливість повернутися знову в небо.
Старшим за нього, трохи нижчим, але ширшим у плечах був капітан Купер. Вся його постать дихала енергією. Рухи були трохи метушливими, ніби той спізнювався на поїзд і говорив з усіма в останню мить. Погляд карих очей пронизливий і трохи з насмішкою, наче ви щойно сказали якусь дурницю і він от‑от віддячить гострим дотепом.
Саме Купер, як згодом виявилось, був ініціатором добровольчої ескадрильї, яка вирушила з Америки до Європи в пошуках повітряних пригод. Війна для таких закінчилася надто швидко, не подарувавши достатньої порції куражу й достатньої кількості бойових польотів. США вступили у війну тільки 1917 року, а вже за рік Четверний Союз[145] капітулював.
Куперові пощастило насолодитися невідомою раніше романтикою бойового неба найменше з усіх. Рік тому німці збили його літак над Північною Францією, і кілька місяців капітан провів у полоні. Крім того, отримав серйозні опіки рук, шрами від яких залишились йому на згадку до кінця життя. Цих шрамів пілот соромився, коли тиснув комусь руку й водночас гордився ними, коли розповідав про свій летунський досвід.
У німецькому таборі допитливий розум капітана Купера почав засвоювати німецьку. Ясна річ, вивчити цю мову до свого звільнення він як слід не встиг, проте зумів запам’ятати необхідний набір слів, з яких формував тепер короткі, проте цілком зрозумілі речення.
— Ви українець, Вістовичу? — запитав він у мене.
Я відповів ствердно.
— Ми боролися проти вас, українців. На боці поляків. Рік тому. Обороняли від вас Львів.
Я подивився йому в очі й запитав:
— І ви тримали зброю, капітане Купере?
— Ні. Ми служили в місії Червоного Хреста. Допомагали львів’янам з провізією.
— Тоді я не проти вашої боротьби.
Зрозумівши мене, він засміявся й, витягнувши з кишені цигарки, запропонував мені закурити. Тоді я вперше вдихнув у легені «Lucky Strike». Ті папіроси видалися мені занадто слабкими, в порівнянні з німецькими «Eckstein», і не такими ароматними, як французькі «Gauloises», проте з ввічливості я похвалив їх, сказавши, що вони чудово смакують.
Далі наша розмова потекла вільно й невимушено, начебто ми були знайомі щонайменше останні років десять. Фаунтлерой не завжди перекладав наші слова лейтенанту Корсі, втім, йому, схоже, вдавалося зрозуміти зміст і без допомоги. Американці відкоркували принесену пляшку бурбону й пригощали нас випивкою. Зайве було говорити, як я втішився такому частунку, бо востаннє смакував бурбон ще перед війною. Та попри те, сам дідько підштовхнув мене запитати, як їм ведеться після втрати побратима-пілота, капітана Ґрейвса. Військові спохмурніли й на мить затихли. Я вже хотів перепросити за свою недоречну репліку, але майор Фаунтлерой мене випередив:
— Наступного дня після загибелі Ґрейвса ми зібралися на поминальний обід, — проказав він повільно, підбираючи німецькі слова, які б не мали двозначного трактування. — За столом лишили для нього вільне крісло, столове приладдя, тарілку й склянку з випивкою. Ми всі добре знали нашого друга, Вістовичу. Не думайте, що замість пам’яті в наших серцях і думках суцільна легковажність… Ґрейвс був нашим побратимом, братом по зброї і, зрештою, був американцем. Але вже наступного ранку я наказав прибрати це вільне крісло й більше не ставити додаткове приладдя й посуд. За неписаним законом пілотів, ніхто не має права оплакувати загиблого довше ніж добу. Так станеться, якщо загину я, Купер або Корсі. Кожен з нас, обираючи небо, обрав собі долю. Небесний смуток, пане комісаре, коротший ніж земний. Бо й життя пілота коротше ніж пересічного солдата на землі.
145
Військовий блок, що протистояв країнам Антанти в Першій світовій війні. Складався з Німеччини, Австро-Угорщини, Оттоманської імперії та Болгарського царства.