На цвинтарі, коли труну опускали в землю, батько Арті намагався вскочити у синову могилу. Четверо чоловіків відтягнули його, а коли він спробував вивільнитися й зробити це знову, то найкремезніший з чотирьох, який виявився його молодшим братом, схопив його борецьким прийомом за шию й повалив додолу.
Вдома, після похорон, матір Арті, висока жінка з товстими ногами й широкими стегнами, обхопила Фергюсона руками і сказала йому, що він завжди буде частиною їхньої родини.
А наступні чотири години він сидів на дивані у вітальні й розмовляв з молодшою сестрою Арті, яку звали Селія. Йому хотілося сказати їй, що тепер він – її брат, і що залишатиметься їй братом до скону, але йому забракло сміливості вимовити ці слова.
Літо скінчилося, почався наступний навчальний рік, і в середині вересня Фергюсон почав писати маленьке оповідання, котре поволі перетворилося на велике на той час, коли він дописав його незадовго до Дня Подяки. Фергюсон відчував, що його надихнув на це отой жарт про двох А. Ф., який насправді й не був жартом, але він не був впевнений, оскільки те оповідання явилося йому немовби нізвідкіля у вигляді повністю сформованої ідеї, однак чомусь Федерман, напевне, також мав до нього стосунок, зважаючи, що тепер Федерман завжди був разом із ним, і залишатиметься разом із ним віднині й довіку. Головних героїв звали не Арчі та Арті, а Хенк і Френк, римована пара замість асонансної, але при цьому то була довічна пара, бо йшлося конкретно про пару чобіт, а оповідання так і називалося: «Два черевика – пара».
Хенк і Френк, лівий та правий черевик, познайомилися на фабриці, де їх виготували, коли їх довільно кинув у коробку для взуття робітник, що стояв наприкінці конвеєра. То були грубі й міцні коричневі черевики на шнурках, по-простонародному «гімнодави», і хоча їхні особистості є дещо різними (Хенк – невпевнений в собі інтроверт, а Френк – тип прямодушний і безстрашний), вони не є різними в тому сенсі, в якому різняться між собою, наприклад, Лорел і Гарді, або Хекл і Джекл, або Аббот і Костелло, скоріше, вони є різними так, як свого часу були різними Фергюсон і Федерман: дві горошини з одного стручка, схожі, але в жодному разі не ідентичні.
В тій коробці їм незатишно. Наразі вони іще незнайомці, в коробці темно й душно, вони притиснуті один до одного в інтимній та двозначній позі, що спершу спричиняє непривітний обмін «люб’язностями», але потім Френк наказує Хенку взяти себе в руки й вгамуватися, бо їм звідси все одно подітися нікуди, подобається це їм чи ні, тож Хенк, розуміючи, що не має іншого вибору, окрім як найліпшим чином пристосуватися до поганої ситуації, вибачається, що повівся так, наче встав не з тої ноги. На що Френк зазначає: «І ти вважаєш, що це смішно?», маючи на увазі, що йому зовсім не смішно, а Хенк парирує це зауваження нарочито басовитим голосом з південним негритянським акцентом: «Звичайно ж смішно, братане черевиче. Життя без сміху – не життя».
Коробку з Хенком та Френком кладуть у вантажівку й везуть до Нью-Йорка, де вона опиняється в підсобці взуттєвого магазину на Медісон-авеню, іще одна коробка серед сотень подібних, що чекають на полицях свого покупця. Така вже їхня доля – чекати на покупця, коли до магазину прийде чоловік з солідним розміром ступні, витягне черевики з коробки та понесе їх додому, тож Френк і Хенк з нетерпінням чекали початку свого нового життя, щоби мати змогу гуляти на свіжому повітрі разом зі своїм хазяїном. Френк впевнений, що вони мають хороші шанси на швидкий продаж, бо вони – ходова пара повсякденно взуття, а не якась там химерна новація на кшталт хутряних капців для Санта-Клауса. А оскільки повсякденне взуття завжди користується попитом, то невдовзі вони зможуть попрощатися з цією тісною й смердючою коробкою, в якій їм наразі доводиться жити. Може, воно й так, зазначає Хенк, але Френку слід було б зважити на вибрики статистики і не забувати, що їхній розмір – одинадцятий[10]. Саме одинадцятий розмір і непокоїть його. Він значно більший за середній, і хтозна, скільки їм доведеться чекати, доки до магазину не завітає пан Велика Клешня і не спробує їх приміряти. Було б значно краще, якби їхній розмір був вісім або дев’ять. Це – найбільш ходовий розмір серед чоловіків, а ходовий розмір означає швидкий продаж. Чим більший черевик, тим довше він продаватиметься, а черевик одинадцятого розміру – це ду-у-уже великий черевик.