Здебільшого – Париж, Париж двадцять два з тридцяти одного дня, які вони провели у Франції, плюс одна екскурсія поїздом на північ (Нормандія й Бретань, відвідини місця висадки союзників Омаха-Біч, абатства Мон-Сен-Мішель та замку родини Шатобріан в Сен-Мало) та одна мандрівка на південь (Марсель, Арль, Авіньйон та Нім). Обіцянка розмовляти один з одним лише французькою, уникати американських туристів, зав’язувати розмови з місцевими мешканцями задля розмовної практики, читати лише французькі книжки та газети, дивитися лише французькі фільми і надсилати додому поштівки, написані винятково французькою. Паризький готель, в якому вони жили, був таким непоказним та недоладним, що навіть назви не мав. Вивіска над парадними дверима гласила просто «Hotel», а примітивна кімнатка на вуличці Клемен в шостому окрузі Парижа виходила прямо на Марше Сен-Жермен. Невеликий, але достатньо просторий готельний номер «Вісімнадцять» не мав ані телефону, ані телевізора, ані радіо – одну лише раковину з холодною водою, але без туалету, і коштував десять франків на добу, що дорівнювало двом доларам, тобто по долару на брата. І неважливо, що туалет розташовувався в кінці коридору і часто бував зайнятим саме тоді, коли виникала потреба ним скористатися, неважливо, що душ являв собою тісний металевий бокс, вмонтований в стіну на горішньому сходовому майданчику і також часто бував зайнятим саме тоді, коли виникала потреба ним скористатися, найголовнішим було те, що номер був чистим і світлим, а ліжко – достатньо великим, щоби в ньому могли комфортно виспатися двоє людей. А іще важливішим було те, що власнику готелю, вусаню на ім’я Антуан, було абсолютно фіолетово, що Фергюсон з Емі спали в одному ліжку, навіть попри те, що вони явно не були одружені і були настільки молодими, що годилися йому в діти.
Це було першою обставиною, котра привернула їх до Франції (ота благословенна байдужість до приватного життя чужих людей), але невдовзі виявилися й інші, наприклад, той важкозрозумілий факт, що в Парижі все пахло приємніше, аніж в Нью-Йорку, і це стосувалося не лише булочних, ресторанів та кафе, а й навіть нутрощів підземки, де дезінфікуючі розчини, якими мили долівку, були ароматизовані чимось схожим на парфуми, тоді як в Нью-Йоркському метро смерділо, причому іноді так, що важко було дихати, а також безперервно мінливе небо, де постійно купчилися, а потім розбігалися навсібіч хмари, створюючи при цьому якесь мерехтливе мутантне світло, і м’яке, і сповнене несподіванок, причім північна широта, яка зберігала в літньому небі жевріння після заходу сонця значно довше, аніж вдома, подовжувала сутінки до десятої тридцять чи аж до за п’ятнадцять одинадцятої ночі і давала змогу з насолодою гуляти вулицями, блукаючи ними і при цьому не гублячись – як на вулицях району Вілидж в Нью-Йорку, але в Парижі таким районом стало ціле місто без чіткої схеми і з нечисленними прямими кутами, місто, де звивисті бруковані вулиці кружляли й перетікали одна в одну; а іще, звісно, були страви, la cuisine française[13], страви, які вони похапливо наминали увечері в ресторані після сніданку з кави та бутерброду з маслом (tartine beurré і café crème) та обіду з домашніми бутербродами із шинкою (jambon de Paris), або домашніми бутербродами з сиром (gruyère, camembert, emmental). Вечеряли вони в хороших, але недорогих ресторанах, зазначених в довіднику «Європа за п’ять доларів щоденно», а також в таких закладах, як Le Restaurant des Beaux Arts і Wadja на Монпарнасі, а також в La Crémerie Polidor (де, начебто, полюбляв харчуватися Джеймс Джойс). Фергюсон та Емі натоптувалися харчами та стравами, яких вони ніколи не бачили в Нью-Йорку чи деінде – poireaux vinaigrette, rillettes, escargots, céleri rémoulade, coq au vin, pot au feu, quenelles, bavette, cassoulet, fraises au crème chantilly[14], а також принадною цукровою бомбою під загадковою назвою «ромова баба». Тиждень потому, як вони з’явилися в Парижі, Фергюсон з Емі перетворилися на запеклих франкофілів, причому Емі, з трудом долаючи романи Флобера та Стендаля, несподівано оголосила про своє бажання професійно зайнятися поглибленим вивченням французької, а Фергюсон, вперше прочитавши Аполлінера, Елюара, Десноса та інших довоєнних французьких поетів, сидячі в номері або в кафе, зробив свої перші несміливі спроби перекладу французької поезії.
14
Салат з пореєм, паштет з свинини, равлики, терта селера з соусом провансаль, «півень у вині», тушкована яловичина з овочами, фрикадельки, пашина, бобове рагу, полуниця зі збитими вершками.