То був розщеплений світ у цьому Верхньому Аппер-Вест-сайді, і до нього слід було звикнути раніше, ніж Фергюсон зумів закам’яніти серцем до убозтва й злиднів своїх нових угідь, та навіть на Хайтс-стріт не все було таким похмурим: вулицями також блукали молоді люди, у пейзажі часто з’являлися гарненькі дівчата з Барнарда й Джуліарда – пурхали повз нього, наче оптичні ілюзії чи духи зі снів, на Бродвеї між 114-ю та 116-ю вулицями були розташовані книгарні, була навіть книгарня у підвалі за рогом і вниз по сходах на 115-й вулиці, де Фергюсон міг проводити з півгодини, повсякчас риючись у розділі французької поезії, а в «Талії» та «Нью-Йоркері» йшли найкращі старі й нові фільми всього за двадцять п’ять кварталів на південь, Едіт Піаф співала в музичному автоматі їдальні із брудними ложками під назвою «Колезька таверна», де можна було набивати собі черево дешевими сніданками та базікати з грубуватою офіціанткою з обезбарвленим волоссям, котра називала його солоденький, у «Повно горіхів» – десятихвилинні перерви на каву, в «Прексис» – гамбургери, що підтримували в тілі життя (Гамбургер з вищою освітою), ropa vieja[19] та еспресо в «Ідеалі» (Іі-дей-аль), кубино-китайському закладі на Бродвеї між 108-ю та 109-ю вулицями, гуляш і пампушки в «Місті Ням», у ресторані, куди вони з Емі ходили вечеряти так часто, що пухкі господарі, чоловік і дружина, почали пропонувати їм безкоштовні десерти, та головним притулком у цьому розщепленому світі був бар і гриль «Вест-Енд», розташований на Бродвеї між 113-ю та 114-ю вулицями, з його неоковирною овальною барною стійкою з гладенько відполірованого дуба, кабінками на чотирьох чи шістьох уздовж північної чи східної стін та великими стільцями на коліщатах і столами в задній кімнаті. Роком раніше Емі вже познайомила його з «Вест-Ендом», однак тепер, коли Фергюсон і сам став тут постійним мешканцем, цей давній, тьмяно освітлений заклад незабаром перетворився на його головний притулок, удень – кімната для занять, увечері – місце зустрічей, його другий дім.