З урахуванням часу, що його він витратив на ходіння кімнатою поміж абзацами, разом із хвилинами, втраченими на приготування чашки розчинної кави та вийняття з дорожного несесеру свіжої пачки «Кемел», складання попереднього чорновика забрало у Фергюсона ледь менше двох годин. Щойно закінчивши писати, він відклав олівець і ретельно перечитав зроблене, відкинувся на спинку стільця, зробив коротку паузу, щоби покурити, почухатися й пороздумувати, а відтак знову взяв олівця і почав писати цей розділ заново. Через шість варіантів і дев’ять днів від початкового чорновика в нього залишилося лише чотири фрази.
У середу перед Днем подяки Фергюсон уперше більше ніж за два місяці вирушив додому – разом із Джимом поїхав до будинку на Вудхол-кресент, а Емі здійснила довгу подорож із Бостону, і от вони там знову, всі п’ятеро разом на тривалих вихідних, та, якщо не зважати на щорічне застілля з індичкою вдень у четвер, Фергюсон у самому будинку провів мало часу. Ден і його мати так глибоко занурилися в свій шлюб, що стали схожі одне на одного, вирішив він, а от Емі накинулася на них у гидкому й сварливому настрої, і коли Фергюсон спробував підбадьорити її за святковою вечерею, відтворивши з десяток найновіших тенісних матчів, що їх вони вигадали з Говардом (Артур Горлиця проти Вальтера Голуба, Джон Замок проти Френсиса Скотта Ключа, Чарльз Баранчик проти Жоржа Курчати, Роберт Птах проти Джона Клітки[42], всі сміялися, і навіть Джим, що чув більшу частину їх двічі, та Емі видала довгий стогін, а потім накинулася на нього: він, мовляв, дарма витрачає час на те, що вона назвала банальним, безглуздим, школярським гумором. Невже йому невідомо, що Америка веде незаконну й аморальну війну? Невже він не знає, що по всій країні відстрілюють і вбивають чорних людей? І що дає йому право, містер Розпещений Принстонський Всезнайко, ігнорувати всі ці несправедливості й розбазарювати свою освіту на заняття тупими гуртожитськими жартиками?
Фергюсон здогадався, що роман Емі з героєм Літа Свободи Майклом Морісом розвивається не дуже добре чи, може, не розвивається зовсім, проте стримався і не спитав у Емі про її особисте життя, а просто відповів: Так, Емі, я з тобою згоден. Світ – це вигрібна яма з лайном, болем і жахом, але якщо на підставі ти мені кажеш, що бажаєш заснувати таку країну, де сміятися протизаконно, то, я гадаю, мені краще пожити в якому-небудь іншому місці.
Ти мене не слухаєш, мовила Емі. Звичайно ж, нам необхідно сміятися. Якби ми не сміялися, то, певно, усі б вимерли за рік. Просто суть у тому, що твої тенісні матчі не смішні – і мене вони не смішать.
Ден звелів доньці заспокоїтися й не брати в голову. Джим порадив своїй сестрі прийняти протиконфліктну пігулку, яку Фергюсон тут-таки доповнив протипігульною пігулкою, а мати Фергюсона спитала в Емі, чи не турбує її що-небудь, – на це питання Емі відреагувала тим, що опустила погляд на свою серветку й почала жувати нижню губу, і от з тієї миті до самого закінчення обіду Фергюсон уже не вимовив ні слова. Після гарбузового пирога всі вони пішли в кухню разом мити посуд, чистити каструлі й сковорідки, а відтак Ден і Джим попрямували до вітальні дивитися теленовини та результати футбольних матчів у День подяки, а Емі й мати Фергюсона сіли разом за кухонним столом, як і передбачав Фергюсон, аби серйозно й щиро поговорити про те, що саме тривожить Емі (поза сумнівом – Майкл Моріс). Був початок сьомої години. Фергюсон піднявся потелефонувати в головній спальні – то був єдиний апарат у домі, котрий надав би йому можливість розмовляти так, щоб його ніхто не чув. У минулі вихідні Еві сказала йому, що День подяки відзначатиме з Капланами – парою, що жила з нею по сусідству, вони були її найкращими друзями в усьому кварталі, але на той малоймовірний випадок, що вечірка в них закінчиться раніше, він спершу потелефонував їй додому. Відповіді не було. Це означало, що треба телефонувати Капланам, що, своєю чергою, змусить його довго спілкуватися з котрим-небудь членом родини Капланів, котрому випаде зняти трубку, або з Джорджем, або з Ненсі, або ж із ким-небудь з їхніх дітей студентського віку, Бобом чи Еллен, всі вони були друзями Фергюсона, з усіма він був лише радий порозмовляти, та в той конкретний вечір йому хотілося чути лише Еві.
42
Маються на увазі Артур Дав, Волтер Піджен, Джон Лок, Френсіс Скотт Кі, Чарлз Лем, Жорж Пуле, Роберт Бьорд та Джон Кейдж.