Двадцять другого квітня, того дня, коли «шестірка ІОА» була піддана умовному покаранню, СДС опублікували спецвипуск газети на чотирьох полосах під заголовком «До стінки!» – перед мітингом, призначеним на полудень наступного дня, котрий мав завершитися ще однією демонстрацією під дахом Бібліотеки Лоу, куди збиралися десятки чи сотні людей, щоб висловити свою підтримку «шестірці ІОА», порушивши те ж правило, що спричинило неприємності для самої шестірки. Одну статтю в номері написав Рудд – лист у вісімсот п’ятдесят слів, звернений до Грейсона Кірка у відповідь на його заяви, зроблені в університеті Вірджинії. Закінчувався він такими трьома короткими абзацами:
Грейсоне, сумніваюся, що ви зрозумієте що-небудь із написаного тут, оскільки ваші фантазії відключили вам мислення від світу в тому вигляді, в якому він існує насправді. Віце-президент Трумен стверджує, що суспільство загалом здорове; ви кажете, начебто війна у В’єтнамі випадковість, продиктована добрими намірами. Ми, молодь, котрої ви так правомочно побоюєтеся, кажемо, що суспільство хворе, а хвороба його – ви і ваш капіталізм.
Ви закликаєте до порядку й поваги до авторитету; ми закликаємо до справедливості, свободи й соціалізму.
Залишилося сказати лише одне. Можливо, вам це здасться нігілізмом, оскільки це – перший постріл у війні за визволення. Скористаюся словами Лероя Джонса, котрий, я певен, вам не дуже-то подобається: «До стінки, єбіла, це наліт!»
Фергюсон вжахнувся. Після красномовних слів, які Рудд промовив на поминанні Кінга, в цьому кепському тактичному промахові не було ніякого сенсу. Не можна було сказати, що за своєю суттю текст був позбавлений сильних сторін, однак тон його був нахабним, і якщо СДС намагалися наростити собі підтримку серед студентів, таке новеньких лише відштовхне. Стаття послужила прикладом того, як СДС розмовляють самі з собою, а не тягнуться до інших, Фергюсонові ж хотілося, щоб СДС перемогли, бо, всупереч певним застереженням про можливе й неможливе, Фергюсон переважно стояв за цю групу та вірив у її цілі, але мета шляхетна вимагала й шляхетного поводження своїх прибічників, чогось тоншого і стриманішого, ніж банальні образи й дешеві, хлопчачі випади. Особливо шкода це було від того, що Фергюсонові Марк Рудд подобався. Вони приятелювали з їхнього першого курсу (земляки нью-джерсійці з майже однаковим дитинством), і Марк поки що справляв добре враження як голова, створював таке враження, що Фергюсон навіть легковажно почав думати, нібито він і ніяких помилок скоїти не може, і от тепер, коли він схибив з цими своїми Любими Грейсонами та єбілами, Фергюсон відчував, що його підвели, що він застряг у незручному становищі проти тих, хто був «проти», а це надто одинока позиція для людини, котрий також проти тих, хто «за».
Як це не примітно, Емі з ним не сперечалася. Вони й надалі залишалися посеред свого двохпостільного періоду остигання і останні кілька днів бачилися нечасто, та коли Емі повернулася додому із зборів СДС увечері двадцять другого, у неї також було відчуття, що її підвели, – не просто через статтю, котра, як вона визнала, була й брутальною, і дитячою, а й тому, що у Феєрвезер-хол на останні збори в цьому навчальному році прийшло всього п’ятдесят-шістдесят осіб, тоді як більшість їхніх зустрічей в останні місяці збирали по двісті й більше людей, і вона тепер побоювалася, що СДС втрачають ґрунт під ногами, що майже всі п’яді землі, відвойовані з таким трудом, тепер втрачені, і завтра трапиться лихо, сказала вона, жалюгідний останній бій, котрий закінчиться невдачею, і СДС в Колумбії закриються назавше.
Вона помилялася.
Весна 1968-го (III). Ніколи раніше в анналах історії не. Ніколи раніше навіть думки не. Вихор, який усе ширшає, і всі раптом закружляли в ньому. Нободедді[45] скрутився від болі в животі. Хотспур підстрибує, форма з лев’ячим тілом та людською головою, ціла орда. Як хто, хто що, і всі раптом у нього запитують: Чому в твоїх законах повно темряви й сутінків? Центр не міг, усе не могло, орда не могла вчинити інакше, ніж учинила, та анархії не дарували звільнення, це світ звільнився хоча б на час, і так от розпочався найбільший, найтриваліший студентський протест в американській історії.
Близько тисячі того ранку. Дві третини проти, вони зібралися довкола Сонячного годинника в центрі студмістечка, одна третина анти-проти стояла на сходах Лоу, нібито – захистити будівлю від штурму, але й також – бити й ламати, якщо до цього дійде. Уже оприлюднили попередження, і загроза мордобою вивела загін молодої професури, готовий розганяти, якщо стане необхідно. Для початку – промови, одна за іншою – звична права, програма СДС, але й САТ там теж було, перший об’єднаний політичний мітинг у Колумбії за всю історію, і коли на Сонячний годинник заліз новобраний президент САТ Ціцерон Вілсон, щоб звернутися до натовпу, він почав із того, що заговорив про Гарлем і спортзал, та через мить (Фергюсона вразило) він уже нападав на білих студентів. «Якщо бажаєте знати, про що вони говорять, – сказав він, маючи на увазі расистів, – підіть і погляньте на себе в дзеркало тому, що про чорних людей ви не знаєте нічого».