«Багряний зошит» виявився найбільш проблемним твором з усіх, що були прочитані раніше, а тому Фергюсон глибоко сумнівався, чи зможе з ним упоратися. Книжка про книжку, яку можна прочитати і зробити в ній запис; книжка, в яку можна ввійти, наче в тривимірний простір; книжка, що була цілим світом і водночас мозком окремої людини, головоломкою, моторошною місцевістю, населеною красунями й чудовиськами. У ній помалу будується сюжет, за яким вигаданий автор Ф. вступає в боротьбу з найтемнішими елементами власного єства. Книжка мрій. Книжка про реальні речі просто під носом у Ф. Неймовірна книжка, що не могла бути написана; яка вочевидь перетвориться на хаос випадкових, не зв’язаних між собою черепків, нагромадження безглуздя. Навіщо потрібні ці намагання? Чому би просто не вигадати інший сюжет і не подати його так, як зробив би інший письменник? А тому, що Фергюсон хотів чогось іншого. Тому, що вже не бажав розповідати про звичайні речі. Тому, що Фергюсон мав бажання випробувати себе в невідомому й побачити, чи виживе в боротьбі.
Запис перший. У багрянім зошиті містяться всі слова, які ще мають бути сказані, та всі роки мого життя до моменту купівлі зошита.
Запис другий. Багряний зошит – це не щось вигадане. Це реальна річ, така сама, як ручка в моїй руці чи сорочка на моїх плечах, і він лежить переді мною на столі. Я придбав його три дні тому в крамниці канцтоварів на Лексингтон-авеню в Нью-Йорку. У тій крамниці продається багато інших зошитів: сині, зелені, жовті, коричневі, – проте, коли я глянув на червоний, то почув, як він мене кличе, як називає моє ім’я. Червоний колір мав таку інтенсивність, що насправді був багряним, він палав так яскраво, як літера А на сукні Гестер Прин[46].
Сторінки всередині багряного зошита були, природно, білими, їх було багато, більше, ніж людина зможе перелічити від світанку до сутінок довгого літнього дня.
Запис четвертий. Розкриваючи багряний зошит, я бачу вікно, через яке я подумки дивлюся. Я бачу місто на іншому боці вікна. Бачу, як літня жінка вигулює собаку, і чую радіотрансляцію бейсбольної гри в сусідній квартирі. Два м’ячі, два удари, двоє гравців в ауті. Ось подача.
Запис сьомий. Гортаючи сторінки багряного зошита, я часто бачу речі, які вважав забутими, і раптово опиняюся в минулому. Я пригадую телефонні номери давно зниклих друзів. Згадую сукню, яку вдягала моя мати в день закінчення мною початкової школи. Я пригадую дату підписання Великої Хартії Вільностей. Я навіть пригадую перший багряний зошит, куплений мною. Це було в Мейплвуді, штат Нью-Джерсі, багато років тому.
Запис дев’ятий. У багрянім зошиті живуть кардинали, червонокрилі дрозди й малинівки. Є команди «Бостонські Червоні Шкарпетки» та «Цинцинатські Червоні Панчохи». Тут є троянди, тюльпани й маки. Є фото Сидячого Бика. Є борода Еріка Рудого[47]. Є політичні партії лівого крила, варені буряки та шматки сирих біфштексів. Є полум’я. Є кров. Тут знаходяться також твори Червоне й чорне[48]. Червона загроза[49] та Маска червоної смерті[50]. І це неповний список.
Запис дванадцятий. Бувають дні, коли власник багряного зошита не повинен нічого робити, а тільки читати його. В інші дні він мусить робити нотатки. Це буває складно, і деколи ранком, сідаючи до роботи, я не певен, що саме робити. Це залежить від того, на якій сторінці ви саме перебуваєте, проте, оскільки сторінки не пронумеровані, важко знати заздалегідь. З цього зрозуміло, чому я провів стільки безплідних годин, вдивляючись у порожні сторінки. Відчуваю, що маю знайти в них якийсь образ, проте, якщо по моїх зусиллях нічого не матеріалізується, мене часто охоплює паніка. Один епізод настільки шокував мене, що я злякався власного божевілля. Я зателефонував моєму приятелеві В., також власнику багряного зошита, і розповів йому про глибину свого відчаю. Він сказав: «Оцим і ризикують власники багряного зошита. Ти впадаєш у відчай і чекаєш, коли він минеться, або ж спалюєш свій багряний зошит і взагалі забуваєш про нього». Можливо, В. мав рацію, проте я не зміг вчинити так. Скільки болю би багряний зошит мені не завдав, яким би покинутим я не почувався, я не зможу жити без нього.
Запис чотирнадцятий. На сторінках багряного зошита, розташованих справа, в різні періоди дня з’являється м’яке, сутінкове світіння, на кшталт того, що сходить на пшеничні та ячмінні поля на заході сонця в кінці літа; проте воно більш невловиме, більш заспокійливе для очей, тоді як сторінки з лівого боку породжують світіння, що наводить на думку про морозний зимовий день.
46
47
49
50