Емі й Лютер більше не збиралися до Нью-Йорку. Вони знайшли помешкання в Сомервілі і, поки Лютер вивчав у Гарварді додаткові предмети, Емі наступних два з половиною місяці мала відпрацювати на конвеєрній лінії фабрики «Некко» в Кембриджі. Фергюсон пам’ятав вафлі «Некко» з дитинства, зокрема вафельні баталії в дощову погоду в таборі «Парадиз», коли хлопці збиралися разом у хатині й шпурлялися отими твердими маленькими вафельними дисками, а дощ гупав по даху, але якось Розенберг поцілив одному з хлопців під око, і вафельні війни заборонили. Цікавий вибір, сказав Фергюсон Емі в телефонній розмові, але навіщо на фабрику, і взагалі з чим усе це пов’язано? Політика, відповіла вона. Членам СДС цього літа доручили знайти роботу на фабриках, щоби включити в антивоєнний рух представників робітничого класу, що й досі здебільшого підтримували воєнні дії. Фергюсон поцікавився, чи, на її думку, ця ідея виправдає себе. Емі відповіла, що, мовляв, не має поняття, проте якщо навіть внутрішня агітація не спрацює, це стане для неї добрим досвідом, нагодою дещо довідатися про умови праці американців та людей, які виконують цю роботу. Вона прочитала сотню книжок на цю тему, однак літо на фабриці «Некко» мало б навчити її більшого. Повне занурення. Фізична праця, практичні навички. Засукати рукави й рушити вперед. Так?
Так, мовив Фергюсон, але пообіцяй мені одне.
Що саме?
Не їж багато вафель «Некко».
О! А чому?
Вони шкодять зубам. І не шпурляй ними в Лютера. Вони, якщо добре поцілити, обертаються на смертельну зброю, а Лютерове здоров’я важить для мене, адже я хочу цього літа ходити з ним на баскетбол.
Гаразд, Арчі. Я їх не їстиму, і не кидатимусь ними. Я лише їх виготовлятиму.
Джим одержав ступінь магістра фізики в Принстоні і мав намір на початку червня одружитися з Ненсі Гамерштайн. Вони вже зняли двокімнатне помешкання в Саут-Орандж, на третьому поверсі будівлі на розі Саут-Орандж авеню на Ріджвуд-роуд, одна з небагатьох багатоквартирних будівель у місті, забудованому здебільшого односімейними будинками; і вони мали вселитися після повернення з кемпінгу в Беркширі, де проведуть свій медовий місяць. Джиму запропонували викладати фізику у старших класах школи Вест-Оранджу, а Ненсі – викладати історію у Монклерській школі, проте вони вибрали місцем помешкання Саут-Орандж, бо в Джима залишилося там багато друзів, і, оскільки поява дітей не за горами, мало сенс жити в одному місті в ролі майбутніх дідуся й бабусі тих малюків. Цікава думка, сказав собі Фергюсон, він дядько, Емі тітка, а його мати та її батько колишуть двох онуків на колінах.
Говард повертався на ферму у Вермонті не для того, щоб доїти корів чи ремонтувати паркани під колючим дротом, як це він робив у минулому, а щоб реалізувати на практиці знання давньогрецької мови, засвоєні протягом чотирьох семестрів, а саме, перекласти англійською мовою уривки та крилаті вислови Демокріта й Геракліта, двох досократівських мислителів, добре відомих як Веселий Філософ і Плаксивий Філософ. Говард відшукав цікавий уривок з раннього твору Джона Донна[59], який вирішив використати як епіграф до свого проекту: Немає сумнівів, що з-поміж наших мудреців знайдеться багато тих, хто сміятиметься з плаксивого Геракліта, і не знайдеться нікого, хто заплаче над веселим Демокрітом. Та, навіть коли Говард сушив собі голову над власною версією Д. (Дія починається із зухвалості: кінець визначається шансом), і версією Г. (Шлях угору й шлях донизу – одне й те саме), він водночас виконував свій Т. М.-проект – роботу, в якій ілюстрував моменти шістдесяти найкращих тенісних поєдинків, зіграних ним проти Фергюсона за останні два роки, адже Говард був одним із тих щасливих індивідів, що з однаковою легкістю оперували словами й образами, і він був радий перебувати в обох царинах одночасно, а поза перекладом і малюванням його головною метою цього літа було проведення максимальної кількості часу з Моною Велтрі, подругою дитинства з Бретлборо, котра останнім часом зросла до статусу подруги, коханки, інтелектуального співрозмовника й потенційної дружини. До того як розпрощатися в Принстоні наступного дня після фінальних змагань, Говард витягнув з Фергюсона обіцянку двічі або тричі приїхати до Вермонту на тривалий час.
Біллі завершував свій довгий роман на чотириста сторінок і планував видати «Душі неживих предметів» до середини серпня. Рон і Пег Пірсони очікували первістка, а Рон, Енн та Льюїс, котрі обговорювали свою ідею понад рік, знайшли заможного мецената в особі колишньої дружини першого чоловіка матері Енн, що мала допомогти їм відкрити нове видавництво «Метушня», невелику компанію, яка мала видавати щороку шість – сім книжок у твердих палітурках стандартного формату, прошитих нитками і з традиційним типографським шрифтом, надрукованих на тих ще машинах, які штампували книжки для інших нью-йоркських видавництв. Мімеодрук був далекий від досконалого, та альтернативних рішень було мало, бо дехто зі збіднілих авторів із нижнього Манхеттена вже вирахував, де знайти кошти.
59