Дана була в заміжжі, вже півроку вагітна і, як писала в листі, щаслива й задоволена. Фергюсон був радий за неї. Вона, знаючи те, чого він не знав про самого себе, вочевидь, учинила мудро, відмовившись від шлюбу з чоловіком, неспроможним ростити дітей, але, попри його щире бажання відписати й привітати її, інші місця листа стурбували його, і він досі шукав нагоди, щоб відповісти їй. Захоплений тон її коментарів з приводу війни, самовдоволеної впевненості у воєнних перемогах, у згуртованості юдейських вояків, що подолали своїх незліченних ворогів. Західний Берег, Синай, Східний Єрусалим – усе це зараз під контролем Ізраїлю. І так, це була велика й дивовижна перемога, і природно, вони пишалися собою, проте, як відчував Фергюсон, якщо Ізраїль і надалі окуповуватиме ці території, з цього нічого доброго не вийде, це призведе лише до поглиблення проблем, але ж Дана цього не могла бачити, і, можливо, ніхто в Ізраїлі не міг поглянути на ситуацію збоку, вони вже давно потрапили в пастку власного страху, і тепер танцювали в масштабах здобутої ними території, а позаяк Фергюсон не хотів засмучувати Дану своїми поглядами, які, він знав, могли й бути хибними, він увесь час відкладав написання того листа.
Через шість днів по поверненні з Вудз-холу він вирушив на одну з тих прогулянок містом, і, коли проходив повз пустище, захаращене старими холодильниками, безголовими ляльками та поламаними стільцями, в його голові народилася непрохана фраза, два слова, що з’явилися наче нізвідки, і він усе повторював їх протягом прогулянки – столиця руїн, і що більше він роздумував про ці слова, то більше переконувався, що вони стануть заголовком його наступного твору, цього разу – роману, його першого пробного роману, суворої та безжальної книги про зруйновану країну, в якій він живе, про сходження в темне провалля, глибше за всі, відвідані до нього; коли він того ранку йшов тротуаром, сюжет уже почав формуватися в його мозку – розповідь про доктора на ім’я Генрі Нойз, – це прізвище Фергюсон запозичив у студента медицини Вільяма Ноєса, першокурсника, що ділив із Фергюсоном кімнату в Браун-холі; прізвище, співзвучне зі словом noise[60], однак, якщо розмежувати другу й третю літери, розпадалося на слова no і yes і, отже, не залишало іншого вибору – цей вибір відповідав цілям роману. «Столиця руїн». Написання цього роману обсягом двісті сорок шість сторінок забере у Фергюсона два роки, але одного дня, до того, як вирушити до ферми Говарда у Вермонті, 30 червня 1967 року, він сів за стіл і написав чорновий варіант першого абзацу того, що він вважатиме своєю першою справжньою книгою.
Він пригадав перший спалах, що стався тридцять п’ять років тому, епідемію загадкових самогубств, які шокували місто Р. взимку й навесні 1931 року, ту страхітливу низку місяців, коли близько двадцяти юнаків у віці від п’ятнадцяти до двадцяти поклали край власним життям. Він і сам тоді був юним, усього лише чотирнадцятилітнім учнем старших класів, і він не зможе забути новини про смерть Біллі Нолана, забути сльози, які лилися з його очей, коли він почув, що красуня Еліс Морган повісилася на горищі свого будинку. Більшість із них повісилися тридцять п’ять років тому, не залишивши по собі записки чи якогось пояснення, і тепер воно почалося знову, чотири смерті за один березень, але цього разу молоді люди вбивали себе вихлопними газами, сидячи в автомобілях у зачинених гаражах. Він знав, що список смертей зростатиме, ще більше юних щезне з цього світу, доки епідемія не піде на спад, але він сприймав оті лиха персонально, адже зараз він був уже доктором, акушером-практиком Генрі Дж. Нойзом, пацієнтами якого були троє з чотирьох новопомерлих дітей: Едді Брікмен, Лінда Райєн і Рут Маріано, і він привів всіх трьох у цей світ власними руками.
Усі вони домовилися зібратися на фермі Говарда від п’ятої до шостої години в суботу, першого липня. Селія мала прибути у Вудз-хол у вживаній «шеві-імпалі», яку батьки купили їй у травні, Шнайдерман і Бонд із Сомервіля в «Скайларку» 1961 року випуску, які Воксмени подарували, прощаючись із Лютером, коли він поступав на перший курс коледжу, а Фергюсон – із будинку на Вудхол-кресент, куди йому довелося того ранку піти, щоб узяти старий «понтіак». За планом вони мали переночувати на фермі, поснідати там наступного ранку, а потому зїздити до Вільямстауна, щоб подивитися, як Ной гратиме в ролі Константіна в недільній інсценізації «Чайки». Після цього Селія повернеться до Вудз-хоулу, Емі й Лютер – до Сомервіля, а Фергюсон, Говард і Мона Велтрі поїдуть на ферму. Фергюсон одержав щире запрошення гостювати там стільки, скільки забажає. Він гадав, що пробайдикує там зо два тижні, але нічого певного не буває, і, можливо, він перебуватиме там до кінця місяця, з виїздами до Вудз-холу на вихідних.