А тим часом він придивлявся до Глорії Долан, яка була гарнішою за Сюзі Краусс, але не такою цікавою, бо була вона дівчиною милою й спокійною, на відміну від рвучкої й іскрометної Сюзі; однак Фергюсон поклав на неї око, бо виявив, що Глорія поклала око на нього, причому в буквальному сенсі, бо поглядала на Фергюсона тоді, коли їй здавалося, що він цього не бачить. Багато разів за останній місяць він ловив її на тім, що вона дивилася на нього на уроці, сидячи за своєю партою, коли містер Блейсі повертався спиною до класу й починав писати чергову математичну задачку на дошці, і тоді Глорія вже не звертала увагу на білі крейдяні цифри, а натомість вивчала поглядом Фергюсона так, наче він став для неї предметом посиленого інтересу, а коли Фергюсон став свідомим цього інтересу, він і собі почав відвертати погляд від дошки й дивитися на дівчину, і їхні погляди стали зустрічатися дедалі частіше, а кожного разу, коли це відбувалося, вони посміхалися один одному. На тому відрізку свого життєвого шляху Фергюсон іще очікував на свій перший поцілунок, перший поцілунок від дівчини, справжній поцілунок – на відміну від фальшивих поцілунків від матерів, бабусь та кузин, палкого поцілунку, еротичного поцілунку, поцілунку, який виходить за межі простого дотику вуст і кидає його в політ над доти незвіданою територією. Він вже був готовий до такого поцілунку, він думав про нього іще задовго до свого дня народження, а протягом кількох останніх місяців вони з Говардом Смолом неодноразово й подовгу обговорювали цю тему, тож тепер, коли вони з Глорією Долан потайки обмінювалися поглядами та посмішками на уроках, Фергюсон вирішив, що саме Глорія має стати першою, бо всі ознаки свідчили про неминучість того, що вона стане першою. Саме так воно і сталося в п’ятницю увечері наприкінці квітня під час гулянки в будинку Пеггі Голдштайн на вулиці Меррівуд-Драйв, коли Фергюсон вивів Глорію до тильного двору і поцілував її. А оскільки вона відповіла на його поцілунок, то вони іще довго цілувалися, значно довше, аніж він сподівався, мабуть, хвилин з десять-дванадцять, а коли на четвертій чи п’ятій хвилині Глорія просунула йому в рота свого язика, то все раптом змінилося, і Фергюсон збагнув, що він живе тепер в новому світі і ні за що не повернеться до світу старого.
Окрім отих вікопомних поцілунків з Глорією Долан, які змінили його життя, іще одною доброю обставиною того недоброго року стала його дедалі глибша дружба з новим хлопцем, Говардом Смолом. Цій дружбі посприяло те, що Говард прийшов з іншого району, що він з’явився на сцені отого першого злощасного ранку нового навчального року без упередженості й забобонів стосовно того, хто був ким чи мав бути у класі, що він придбав третє число «Хрестоносця» через кілька хвилин після своєї появи на ігровому майданчику і що в ту мить, коли Говард з радісним ентузіазмом вивчав зміст газети, він помітив, як на хлопця, котрий щойно ту газету йому продав, напав Тіммерман та інші хлопці, а оскільки Говард Смол був людиною, здатною відрізняти добро від зла, то він негайно став на бік Фергюсона і завжди відтоді був на його боці; завдяки ж тому, що він також інколи зазнавав нападів за свою злочинну підтримку Фергюсона, двоє хлопчаків зблизилися, бо кожен з них був би абсолютно одиноким, якби когось із них в класі не було. Отак парії з шостого класу стали друзями, а через місяць – друзями не розлий вода.
Говард, а не Гові – в жодному разі не Гові. Малий за прізвищем[7], але не за розмірами, на якихось півдюйма нижчий за Фергюсона і вже починаючий вбиватися в тіло, вже не худорлява дитина, а міцний напівпідліток, масивний і дужий, фізично безстрашний спортсмен-камікадзе, котрий компенсував свої посередні здібності неустанним ентузіазмом та працьовитістю. Дотепний і доброзичливий, кмітливий учень з талантом показувати хороші результати в стресових ситуаціях, який перевершив навіть Тіммермана в процентних показниках академічної успішності, любитель книг, як і Фергюсон, дослідник-початківець в політиці, як і Фергюсон, цей хлопець мав дивовижний талант до малювання. Олівець, що він носив його в кишені, безперервно витворював пейзажі, портрети та натюрморти майже фотографічної точності, а іще – карикатури й комікси, котрі брали свій гумор здебільшого з химерних каламбурів, слів, висмикнутих зі своєї звичної ролі через те, що вони були співзвучними з іншими, неспорідненими словами, наприклад, його малюнок під назвою «Він летить у повітрі з надзвичайною легкістю», на якому був зображений хлопець, котрий мчав по небу з величезною літерою «Л» у простягнутих вперед руках, тоді як інші хлопці на задньому плані насилу тягнули на собі малесенькі «л»; або, наприклад, улюблений Фергюсонів малюнок, де слово «неборак» Говард розтлумачив як рака, що мчить зоряним небом мов реактивний лайнер. Яка кумедна ідея, подумав Фергюсон, який же ж тонкий слух треба мати, щоби розполовинити початкове слово й зробити з нього два нових! Але більше за слух важило око, око в поєднанні з рукою, бо результат не вийшов би таким вражаючим, якби летючий рак-літак не був зображений з такою скрупульозною точністю в деталях, яку Фергюсону іще ніколи не доводилося бачити раніше.