Мілдред засовалася на стільці.
Вітті влаштувався зручніше і якусь мить сидів мовчки, замислившись.
— Отож ви запитаєте, як це все — тобто наша робота,— почалася, де й коли. Почалася, по-моєму, десь під час так званої громадянської війни, хоч наші статути й твердять, ніби раніше. Але по-справжньому діло пішло на лад лише з впровадженням фотографії. А потім, на початку двадцятого століття — кіно, радіо, телебачення; дуже скоро все стало масовим.
Монтеґ непорушно сидів на постелі.
— Оскільки все стало масовим, то все й спростилося,— провадив Бітті.— Колись книжками цікавилися тільки одиниці — тут, там, у різних місцях. Отже, й книжки могли бути різними. Світ був простий. Але потім у світі стало тіснО від ліктів, очей, ротів, кількість населення збільшилася вдвоє, втроє, вчетверо. Зміст фільмів, радіопередач, журналів, книжок зменшився до певного стандарту, розумієте?
— Здається, так,— відповів Монтеґ.
Бітті розглядав візерунки тютюнового диму, що розпливалися в повітрі.
— Уявіть собі людину дев’ятнадцятого століття — коні, собаки, карети, повільний темп життя. Потім двадцяте століття -’темп прискорюється. Обсяг книжок зменшується. Стисле видання. Переказ. Екстракт. Усе стискається, згущається,— залишається тільки моментальний знімок.
— Моментальний знімок,— згідливо кивнула Мілдред.
— Твори класиків скорочуються до п’ятиадцятихви-линної радіопередачі. Далі ще більше: один стовпчик тексту, який можна прочитати за дві хвилини. І нарешті — десять — п’ятнадцять рядків для енциклопедичного словника. Я, звісно, трохи перебільшую — словники існували для довідок. Але чимало людей ознайомилися з «Гамлетом» (ви, Монтеґ, звичайно, добре знаєте цю назву, а ви, пані Монтеґ, мабуть, тільки чули її) — так-от, чимало людей ознайомилися з «Гамлетом», прочитавши одну сторінку переказу в збірнику, який твердив: «Нарешті ви зможете прочитати всіх класиків! Не відставайте від своїх сусідів!» Розумієте? З дитячої кімнати — в коледж, а потім назад у дитячу кімнату. Ось вам інтелектуальний стандарт, що панував минулі п’ять чи більше століть.
Мілдред підвелась і почала ходити по кімнаті, бездумно переставляючи речі з місця на місце. Незважаючи на неї, Бітті вів далі:
— А тепер, Монтеґ, швидше крутіть плівку! Швидше! Клік! Пік! Фрік! Дивись, пильнуй, туди, сюди, швидше, скоріше, вгору, вниз, усередину, назовні! Хто, що, як, чому, куди, коли? Ех! Ух! Бах! Трах! Бац! Бім, бом, бум! Переказ переказу! Витяг із переказу переказу! Полі-тика? Один стовпчик, два рядки, заголовок! І за хвилину все випаровується з пам’яті. Крутіть людський розум у шаденому смерчі — швидше, швидше! — руками видавців, підприємців, дикторів, так, аби відцентрова сила викинула геть усі непотрібні, зайві, шкідливі думки! Мілдред узялася розправляти простирадло. Серце Монтеґа тьохнуло і завмерло, коли її руки торкнулися подушки. Нараз вона Смикнула його за плече, щоб він трохи підвівся і дав їй змогу витягти подушку, підбити її і знову покласти йому за спину. Може, вона скрикне й широко розплющить очі, або просто, засунувши руку під подушку, запитає: «Що це?» — і зі зворушливою наївністю покаже сховану книжку.
— Термін навчання в школах скорочується, дисципліна знижується, філософія, історія, мови скасовуються, англійській мові й правопису приділяється дедалі менше уваги, зрештою, про них майже зовсім забувають. Життя коротке, отож треба перш за все працювати, а після роботи— розважатися досхочу. І навіщо навчатися чогось іншого, крім уміння натискувати на кнопки, вмикати перемикачі, загвинчувати гайки і припасовувати болти?
— Дай-но я поправлю подушку,— сказала Мілдред.
— Не треба,— тихо відповів Монтеґ.
— Застібка «блискавка» замінила ґудзик, і вже немає зайвої хвилини, щоб поміркувати про щось, одягаючись на світанні цієї філософської і тому сумної години.
— Ну, будь ласка,— повторила Мілдред.
— Іди собі, прошу,— відказав Монтеґ.
— Життя стає якимось великим блазнюванням, Монтеґ. Усе гримить, кричить, гуркоче! Бац! Бах! Трах!
— f pax! — вигукнула Мілдред, смикаючи за подушку.
— Та дай ти мені спокій, ради бога! — люто крикнув Монтеґ.
Вітті здивовано глянув на них.
Рука Мілдред застигла під подушкою. Пальці обмацували книжку, і в міру того як вона почала розуміти що це, цікащсть на її обличчі змінилася надзвичайним подивом. Губи її розтулились... Зараз вона запитає...
— З театрів треба викинути все, крім клоунади, а в кімнатах зробити скляні панелі, і хай на них виграють гарні кольори, наче конфетті, чи кров, чи херес, чи со-терн. Ви, звичайно, любите бейсбол, Монтеґ?
— Бейсбол — добра гра.
Тепер голос Бітті долинав ніби здалека, з-поза густої завіси диму.
— Що це? -майже захоплено вигукнула Мілдред. Монтеґ спиною притис її руку.— Що це?
— Сядь! — гримнув він. Мілдред відсахнулась — її руки були порожні.— Не бачиш — ми розмовляємо!
Бітті вів далі, ніби нічого не сталося.
— А кеглі любите?
— Так.
— А гольф?
— Гольф — чудова гра.
— Баскетбол?
— Чудова.
— Більярд, футбол?
— Гарні ігри, всі гарні.
— Так-от, треба якнайбільше спортивних ігор, розваг, треба, щоб людина завжди перебувала в натовпі, щоб її не покидало відчуття стадності — тоді вона не матиме часу думати, чи не так? Отож організовуйте, вигадуйте нові й нові види спорту, організуйте супер-спорт! Більше книжок з малюнками. Більше фільмів. А поживи для розуму менше й менше. Наслідок — дратівливість. Дороги переповнені людьми, всі кудись поспішають, байдуже куди. Бензинові втікачі. Міста перетворилися на туристські табори, люди — на орди кочівників і стихійно пориваються то туди, то сюди, як море під час припливу й відпливу; і от сьогодні хтось спить у тій кімнаті, де вчора ночували ви, а напередодні — я.
Мілдред вийшла, гримнувши дверима. У вітальні «тітоньки» почали сміятися з «дядечків».
— Ну, а тепер візьмемо різні дрібні угруповання в нашій цивілізації. Що численніше населення, то більше таких угруповань. І стережіться образити котре-небудь із них — любителів собак чи котів, лікарів, адвокатів, торговців, начальників, мормонів, баптистів, унітаріан-Ців, нащадків китайських, шведських, італійських, німецьких, ірландських емігрантів, техасців, бруклінців, жителів Орегону чи Мехіко. Герої книжок, п’єс, телепередач не повинні нагадувати справжніх художників, картографів, механіків. Що більший ринок, Монтеґ, то старанніше слід уникати суперечок, запам’ятайте! Ні в якому разі не можна зачіпати оті дрібні гуртки й гурточки, що вважають себе пупом землі! Зловмисні писаки, закрийте свої друкарські машинки! Так вони й зробили. Журнали перетворились у якийсь різновид ванільного сиропу. Книжки, як твердять оті кляті сноби-критики, стали схожі на підсолоджені помиї. Отож і не дивно, що їх не купують, казали критики. Але читач добре знав, що він хотів і, підхоплений виром веселощів, залишив собі комікси. Ну і, звичайно, еротичні журнали. Ось так, Монтеґ. І все це відбулося без будь-якого втручання зверху, без уряду. Це почалося не з вказівок, наказів чи цензури, ні! Технологія, масовість ужитку і тиск з боку отих дрібних угруповань — ось що, хвалити бога, призвело до сучасного становища. Тепер завдяки їм ви завжди можете бути щасливим: читайте собі комікси, солоденькі любовні сповіді чи торговельно-рекламні видання.