Замість того щоб зациклюватися на проблемі, роздувати її, розповідаючи всім, скільки клопоту й мороки вона вам завдає, розумніше вдавати зневажливого аристократа, який нічого не чув про цю проблему. Є кілька способів реалізувати цю стратегію.
Перший — спосіб кислого винограду. Якщо вам кортить чогось недосяжного, найгірше, що можна зробити, — це демонструвати своє розчарування. Набагато краще — удати, начебто це ніколи вас не цікавило. Коли 1861 року шанувальники Жорж Санд висунули її кандидатуру в ролі першої жінки-академіка Французької академії, вона швидко збагнула, що академія нізащо її не визнає. Вона не скиглила, а заявила, що не зацікавлена в тому, аби стати членом цього гурту спрацьованих, переоцінених, недоторканих балакунів. Її зневага була чудовою відповіддю: якби вона почала демонструвати свій гнів через відхилення її кандидатури, то показала б, наскільки членство важливе для неї. Натомість вона затаврувала академію як клуб стариганів, а тому їй не варто гніватись або розчаровуватися через те, що не доведеться марнувати на них час. Вигук «зелений виноград» вважають визнанням слабкості, а насправді — це тактика сильних.
Другий спосіб: якщо на вас нападає хтось «знизу», відверніть увагу людей, кажучи, ніби ви й не помітили. Відверніться або ласкаво відкажіть, що цей напад вас не обходить. Так само, коли ви самі припустилися поважної помилки, краще її применшити, удаючи, що легковажите її.
Японський імператор Ґо Сай, відомий учень школи чайної церемонії, мав безцінну старожитню піалу, предмет заздрості всіх надвірних. Одного разу гість, старший державний радник Цунехіро, попросив дозволу піднести піалу ближче до світла, щоб краще роздивитися. Піалу рідко брали зі столу, але імператор був у гарному гуморі й тому дозволив. Радник виніс її на веранду, підійшов до поруччя і підніс піалу до світла, вона вислизнула йому з рук, впала на камінь нижче у садку і розбилася на друзки.
Імператор, звичайно, аж нетямився від люті. «Я незграба, і тому впустив її з рук, — сказав радник, доземно вклоняючись, — але насправді великої шкоди я не накоїв. Ця піала з Ідо була дуже стара, і невідомо, скільки вона ще зберігалася б, у кожному разі люди нею не користувалися, то й добре, що вона отак розбилася». Дивно, але така несподівана відповідь заспокоїла імператора. Радник не розпускав нюні й не перепрошував зайве, але показав свою гідність і силу, заховавши самоповагу таким коментарем. Імператор був змушений відповісти з такою ж аристократичною байдужістю, бо через гнів він здавався приниженим і дріб’язковим, що використав для своїх маніпуляцій старший державний радник.
Якщо суперник вам рівня, така тактика може вам зашкодити: демонструючи байдужість, ви можете здатися нечулою людиною. Але зі зверхником, якщо діяти швидко і без зайвого галасу, це може добре спрацювати: ви уникаєте злостивої відповіді, заощаджуєте йому час і енергію на зайві роздуми й даєте змогу публічно продемонструвати відсутність дріб’язковості.
Якщо ми починаємо вибачатися й заперечувати, коли нас піймають на помилці чи обдурюванні, то тільки кидаємося туди й сюди, погіршуючи ситуацію. Літератор доби Відродження П’єтро Аретіно часто вихвалявся своїм аристократичним родоводом, що насправді було фікцією, фактично він був сином чоботаря. Коли його ворог зрештою розкрив прикру правду, чутка швидко поширилася, і незабаром уся Венеція (де він тоді жив) із подивом дізналася про його брехні. Якби він почав виправдовуватися, ситуація лише погіршилася б. Його відповідь — взірець майстерності: він визнав, що справді є сином чоботаря, але це тільки підкреслює його велич, бо він із найнижчих верств піднявся до вершин. Відтак він більше не повторював колишню брехню й поширював цей новий погляд на своє походження.
Пам’ятайте: сильна реакція на під’юджування, причіпки, роздратування — зверхність і зневага. Не показуйте, що вас щось зачепило чи образило, — це лише довело б, що у вас є проблеми. Зневага — це страва, яку подають холодною і без афектацій.
Образ: ранка.
Маленька, але болить і дошкуляє. Ви пробуєте різні ліки, скаржитеся, чухаєте та здираєте кірку. Лікарі роблять тільки гірше, перетворюючи ранку на серйозну проблему. Аби ж тільки ви її не чіпали, дали час загоїтися, то й позбулися б клопоту.
Авторитетна думка: Навчіться розігрувати карту презирства. Це дуже ввічлива форма помсти. Ми про багатьох людей нічого не знали б, якби їхні видатні опоненти не згадали про них. Забуття — найліпший реванш, бо це поховання негідних у поросі їхньої нікчемності (Бальтасар Ґрасіан).
Карту зневаги слід використовувати обачно і делікатно. Здебільшого дрібні клопоти самі позникають, якщо дати їм спокій, але деякі можуть збільшуватись і наривати, якщо ви не приділите їм увагу. Ви проігноруєте людину з нижчим статусом, а вона раптом стає серйозним суперником, який за зневагу схоче помститися. Великі князі ренесансної Італії вирішили ігнорувати Чезаре Борджіа на початку його кар’єри як молодого генерала в армії його батька, Папи Олександра VI. А коли вони нарешті звернули на нього увагу, було вже пізно — левеня стало левом, який поглинав шматки Італії. Прилюдно демонструючи зневагу, слід приватно контролювати проблему, відстежуючи її статус, і переконатися, що вона владналася. Не давайте їй ставати злоякісною клітиною.
Натренуйтеся помічати проблеми, доки вони ще малі, і вирішувати їх, перш ніж вони вийдуть із-під контролю. Навчіться розрізняти потенційно небезпечні проблеми й просто дражливі, які з часом самі вирішаться. У будь-якому разі не випускайте їх із поля зору. Доки проблема існує, вона може тліти, а тоді раптом спалахнути.
Закон 37.
Створюйте захопливі видовища
СУДЖЕННЯ
Яскрава образність і широкі символічні жести створюють ауру влади, на таке реагують усі. Влаштовуйте вистави для свого оточення, сповнені захопливих візуальних ефектів і колоритних символів, що підкреслювали б вашу участь. Засліплені видовищем, присутні не помітять, що ви робите насправді.
АНТОНІЙ І КЛЕОПАТРА
Понад усе вона покладалася на свою фізичну присутність та на чар і магію свого впливу…