Коли в середині XIX століття зовнішня торгівля почала загрожувати незалежності Японії, японці взялись обговорювати, як узяти гору над іноземцями. Міністр Хотта Масайоші уклав 1857 року меморандум, що вплинув на майбутнє японської політики: «Отож я переконаний, що наша політика повинна полягати в укладанні дружніх альянсів, виряджанні кораблів до інших країн і веденні торгівлі, запозиченні кращого в іноземців для виправлення наших помилок, піклуванні про міць держави і її озброєння, поступовому підпорядкуванні чужоземців нашому впливу, доки, зрештою, всі країни світу не пізнають благодать абсолютного спокою і на всій планеті не визнають нашу гегемонію». Це чудове застосування закону: вдавайтеся до капітуляції, щоб захопити ворога. Вивчайте його звичаї, поволі закрадайтеся до його душі, зовні наслідуйте його приклад, але плекайте в собі свою культуру. З часом ви переможете, бо, доки ворог уважає вас слабкими, менш вартісними і не вживає запобіжних заходів, ви використовуєте час, щоб наздогнати й обійти його. Така м’яка форма вторгнення через просочування часто найкраща, бо ворогові нема на що реагувати, готуватися, чинити опір. Якби Японія чинила силовий опір західному впливу, вона зазнала б руйнівного вторгнення, яке назавжди змінило б її культуру.
Капітуляція може дати можливість висміювати ворогів, повернути їхню силу проти них самих, як це зробив Брехт. У романі Мілана Кундери «Жарт», в основу якого покладено досвід автора, який перебував у чехословацькій виправній колонії, розповідається про те, як наглядачі організували естафету — тюремники проти в’язнів. Для охоронців це була нагода продемонструвати свою фізичну перевагу. В’язні знали, що від них чекають програшу, і тому вони вибрали покору: імітували надмірне виснаження, коли насправді ледь рухалися, пробігали кілька метрів і падали, шкутильгали, бігли дрібними швидкими кроками, тоді як охоронці мчали стрімголов. Узявши участь в естафеті і програвши її, в’язні виявили слухняність, але своєю «надмірною слухняністю» вони виставили задум наглядачів на посміховисько. Надмірна слухняність — капітуляція — показала зворотний бік тієї вищості. Опір викликав би насильницькі дії з боку в’язнів, і тоді вони уподібнилися б тюремникам. Надмірна покора в’язнів виставила наглядачів на посміх. При цьому покарати в’язнів не було за що, бо вони виконали все, що їм було сказано.
Влада постійно перебуває в русі, бо ця гра за своєю природою плинна; це арена постійної боротьби, у якій зверхники майже завжди закінчують занепадом. Якщо ви тимчасово ослаблені, тактика капітуляції допоможе вам знову піднятися — вона маскує ваші амбіції, вчить вас терпеливості й самоконтролю, найпотрібнішим навичкам у цій грі, і надає вам найкращу позицію, аби скористатися занепадом гнобителя. Якщо втечете або відбиватиметесь — у перспективі ви не виграєте. Якщо здастеся — майже завжди переможете.
Образ: дуб. Дуб, який чинить опір вітру, одну за одною втрачає гілки, і, втративши захист, стовбур ламається. Дуб, який хилиться, живе довше, стовбур грубшає, коріння вростає глибше і стає чіпкішим.
Авторитетна думка: Ви чули, що сказано: око за око, зуб за зуб. А я вам кажу не противитися злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу. А хто хоче тебе позиватиме й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому. А хто силувати тебе відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві (Євангеліє від Матвія, 5:38—41).
Мета капітуляції в тому, щоб урятувати себе до кращих часів, коли ви станете сильнішими. Людина капітулює, щоб уникнути мучеництва, проте, коли вже ворог затявся, — мучеництво єдиний вихід. Ба більше, якщо ви волієте померти, інші можуть здобути владу і надихнутися вашим прикладом.
І все таки мучеництво, тобто зворотний бік капітуляції, це заплутана і розпливчаста тактика, а ще й жорстока, як агресія, з якою вона бореться. На кожного славетного мученика припадають тисячі інших, які не породили ні релігії, ні організували повстання, тож якщо мучеництво й гарантує певну владу, то відбувається це в непередбачуваний спосіб. Важливіше те, що вас уже поруч не буде, щоб насолодитися тією владою, якщо її здобудете. І взагалі, у мучениках є щось егоїстичне і зарозуміле, ніби їхні послідовники для них менше важать, ніж їхня власна слава.
Якщо влада йде від вас, краще не беріть до уваги зворотний бік цього закону. Дайте спокій мучеництву: терези свого часу почнуть схилятися у ваш бік, і треба вижити, щоб це побачити.
Закон 23.
Зосередьте свої сили
СУДЖЕННЯ
Бережіть силу та енергію, зосереджуючись на тому, що вам потрібно. Ви матимете більший успіх, якщо знайдете багату копальню й копатимете її глибше, ніж коли будете пурхати з копанки до копанки: інтенсивність краща за екстенсивність. Шукаючи ресурси влади, які сприятимуть вашому поступу, знайдіть основного патрона — хорошу корову, яка довго даватиме вам молоко.
У Китаї на початку VI ст. до н. е. держава У почала війну проти сусідніх північних провінцій Чжунхуа. У була на підйомі, але в неї не було великої історії й цивілізації Чжунхуа, що протягом сторіч була центром китайської культури. Перемігши Чжунхуа, правитель У відразу підвищував свій статус.
ГУСКА І КОБИЛА
Гуска, що скубла на вигоні траву, вирішила образитися на кобилу, що паслася поруч, і засичала до неї: «Я, звичайно ж, шляхетніша і досконаліша істота, ніж ти, бо ти насправді можеш тільки одне. От я можу ходити по землі, як і ти, але в мене є ще й крила, які дають мені змогу злітати в повітря, а як схочу, можу плавати в ставках і озерах, освіжуватись у прохолодній воді. Мені подобається мати переваги птахів, риб і чотириногих». На те кобила презирливо форкнула: «Ти й справді живеш у трьох стихіях, але пуття з тебе там мало. Звісно, ти літаєш, але твій політ такий важкий і незграбний, що тобі годі рівнятися із жайвором або ластівкою. Ти можеш плавати по плесу, але не здатна жити у воді, як риба. Ти не спроможна прогодуватися в цій стихії і, пливучи, не можеш схопити хвилю. А коли ти ходиш, радше катуляєш, перетинчастими лапками, то витягуєш довгу шию і сичиш на зустрічних, що викликає лише посміх у них. Визнаю, я справді створена лише для пересування по землі, але яка ж витончена моя постава! Які гарні в мене ноги! Які довершені у мене крижі! Яка в мене велика сила! Яка в мене разюча швидкість! Краще жити в одній стихії і щоб тебе шанували, ніж бути в усіх стихіях гускою!»
Війна почалася з гучних фанфар і кількох перемог, але незабаром поступ захлинувся. Перемога на одному фронті У лишала без прикриття армію на іншому. Перший міністр і радник правителя У Цзун-сюй попередив, що у варварській державі Юе, на південь від них, починають помічати проблеми країни У і планують вторгнення. Правитель лише посміявся над такими страхами: ще одна велика перемога — і Чжунхуа належатиме йому.
490 р. Цзун-сюй відправив свого сина до безпечного місця в державі Чу. Цим він натякнув правителеві, що не схвалює війну і боїться, що честолюбство і егоїзм правителя ведуть У до краху. Правитель потрактував це як зраду, накинувся на міністра, звинувачуючи його в нелояльності, і в нападі гніву наказав йому накласти на себе руки. Цзун-сюй підкорився, але, перш ніж устромити кинджал собі в груди, він вигукнув: «Вирви мені очі, правителю, і прикріпи їх на брамі У, щоб я побачив тріумфальний вхід Юе».