Шуппах розробив різні форми лікування, кожна з яких не мала нічого спільного з тогочасною медичною практикою. Він, наприклад, вірив у електрошокову терапію. Якщо хтось питав, чи це узгоджується з його вірою в цілющу силу природи, він пояснював, що електрика — природне явище, а він лише імітує силу блискавки. Один із хворих уважав, що в ньому оселилося сім бісів. Лікар лікував його електричним шоком і під час процедури вигукував, що бачить, як біси один за одним вилітають із тіла хворого. Інший чоловік стверджував, що проковтнув хуру із сіном і візником, і через це йому жахливо боліло в грудях. Гірський лікар терпляче вислухав його і сказав, що чує ляск батога в животі хворого, і пообіцяв вилікувати, давши йому заспокійливе та слабильне. Нещасний заснув на стільці поряд із аптекою. Коли він прокинувся, його вирвало, а в цей час повз нього промчала хура із сіном (гірський лікар найняв її для цього випадку), а ляск батога переконував, що він і справді вивергнув його завдяки допомозі лікаря.
З роками слава гірського цілителя зростала. Він консультував впливових людей — навіть письменник Ґете дістався до його села — і став центром культу природи, де все натуральне вважалося вартим поклоніння. Шуппах обачно творив ефекти, які розважали і надихали його пацієнтів. Професор, що відвідав його якось, писав: «Хтось сидить або стоїть у своєму товаристві, хтось грає в карти, іноді — з молодицею. Ось дають концерт, ось ланч або вечеря, а ось балетна вистава. З дуже позитивним ефектом свобода природи скрізь поєднується із задоволеннями бомонду, а якщо лікар не може вилікувати якусь недугу, він принаймні позбавляє пацієнта іпохондрії та меланхолії».
Тлумачення
Шуппах розпочав свою кар’єру як звичайний сільський лікар. Іноді він використовував у своїй практиці сільські лікувальні заправи, а згодом почав помічати певні результати; незабаром настоянки й природні форми лікування стали його спеціалізацією. Насправді його форми природного зцілювання справляли глибокий психологічний вплив на пацієнтів. Тоді як тогочасні ліки викликали біль і страх, лікування Шуппаха було зручне і заспокійливе. Пацієнти так глибоко вірили в його хист, що виліковували себе власним бажанням одужати. Шуппах не кпив із їхніх ірраціональних пояснень своїх недуг, а використовував їхню іпохондрію, аби створити враження, ніби він звершив велике зцілення.
Випадок із гірським лікарем подає нам цінний урок того, як організовувати культоподібне послідовництво. По-перше, треба знайти спосіб заволодіти волею людей, змусити їх повірити у вашу могутність настільки сильно, щоб уявити собі всілякі блага. Їхня віра буде самодостатньою, але ви повинні допильнувати, щоб ваша, а не їхня воля стала рушієм трансформацій. Придумайте віру, справу або фантазію, що спонукає їх пристрасно повірити, а решту вони вже самі додумають, обожнюючи вас як цілителя, пророка або генія. По-друге, Шуппах навчає про незнищенну силу віри в природу і простоту. Природа насправді сповнена небезпек, як-от отруйні рослини, хижі звірі, катаклізми, пошесті. Віра в цілющі, заспокійливі якості природи — це сконструйований міф, романтизм. Але звернення до природи може дати вам велику владу, особливо в скрутні часи, сповнені стресів. Проте цим зверненням слід правильно розпорядитися. Влаштуйте театр природи, у якому ви, як режисер, добиратимете риси, що відповідають романтизму вашого часу. Гірський лікар досконало виконував свою роль, використовуючи притаманну йому мудрість і кмітливість, роблячи з лікування драматичні вистави. Він не ототожнював себе з природою, а перетворював природу на культ, на конструкт. Щоб домогтися природності, вам доведеться неабияк попрацювати, аби надати природі театральності й чарівного поганського вигляду. Інакше ніхто й уваги не зверне. Природа також повинна відповідати загальним тенденціям і ступати в ногу з часом.
У 1778 році 55-річний лікар і вчений Франц Месмер опинився на роздоріжжі. Він був піонером у вивченні тваринного магнетизму — вірі в наявність у тварин магнетичної речовини і в те, що лікар або фахівець може здійснювати чудесні зцілення, впливаючи на цю заряджену субстанцію. Проте у Відні, де він жив, медичний істеблішмент глузував із його теорії. Месмер заявляв, що вилікував кількох жінок від конвульсій, а найбільше він пишався тим, що повернув зір сліпій дівчині. Але інший лікар, який оглянув дівчину, заявив, що вона й далі сліпа, і це підтвердила сама пацієнтка. Месмер парирував, що вороги хочуть очорнити його, переманивши пацієнтку на свій бік. Ця заява викликала ще більше кпинів. Ставало очевидно, що тверезомислячі віденці — непідходяща аудиторія для його теорій, тож він переїхав до Парижа, щоб почати все спочатку.
У цьому місті він орендував розкішні апартаменти й відповідно їх декорував. Вітражі у вікнах створювали атмосферу релігійності, а дзеркала на стінах викликали гіпнотичний ефект. Лікар розрекламував, що у своїх апартаментах демонструватиме силу тваринного магнетизму, і запросив хворих та меланхоліків випробувати цю силу на собі. Незабаром парижани всіх верств (переважно жінки, яких ця ідея захопила більше, ніж чоловіків) платили за вхід, щоб стати свідками обіцяних чудес.
ВЛАДА БРЕХНІ
У Тернополі жив чоловік на ім’я Реб Фейвел. Якось, сидячи удома й занурившись у вивчення Талмуду, він почув на вулиці галас. Підійшовши до вікна, він побачив багато малих пустунів. «Бігме, якусь нову шкоду вигадали, — подумав Реб Фейвел». «Діти, мерщій до синагоги, — гукнув він, вихилившись із вікна, і зімпровізував перше, що спливло йому на гадку. — Побачите там морське чудовисько, та ще й яке! У нього п’ять ніг, троє очей і борода, як у козла, тільки зелена!» Зрозуміло, хлоп’ята гайнули аж закуріло, а Реб Фейвел повернувся до своїх занять. Він посміхнувся в бороду, згадуючи, як підманув маленьких шибайголів. Невдовзі його вчене заняття знову було перерване, цього разу тупотом ніг. Підійшовши до вікна, він побачив кількох євреїв, що бігли. «Куди ви біжите?» — гукнув він. «До синагоги! — відповіли євреї. — Хіба ти не чув? Там привезли морське чудовисько, з п’ятьма ногами, трьома очима і бородою, як у козла, тільки зеленою!» Реб Фейвел посміявся, думаючи, який жарт він утнув, і сів за свій Талмуд. Але тільки-но він зосередився на писанні, як почув за вікном галайкання. І що ж він побачив? Величезна юрба чоловіків, жінок і дітей біжить до синагоги. «Що сталося!» — гукнув він, вихилившись із вікна. «Хіба ви не знаєте? Справді не чули? — почув у відповідь. — Там, просто перед синагогою — морське чудовисько! У нього п’ять ніг, троє очей і борода, як у козла, тільки зелена!» І юрба помчала далі, а Реб Фейвел раптом помітив, що серед бігунів був сам рабин. «Господи всемогутній! — вигукнув він. — Якщо сам рабин біжить серед них, то там, либонь, справді щось сталося. Диму без вогню не буває!» Не довго думаючи, Реб Фейвел ухопив капелюха, вискочив із будинку і теж кинувся бігти щодуху до синагоги. «Хто ж його знає?» — задихано бурмотів він подумки, стрімголов біжучи до синагоги.
В апартаменти через спеціальні повітряні клапани подавали запахи помаранчевого квіту та екзотичні пахощі. Відібрані ініціати проходили до салону, де відбувалася демонстрація, і чули гру на арфі та заколисувальний жіночий спів, що долинав із сусідньої кімнати. У центрі салону стояв довгий овальний контейнер із водою, яка, як стверджував Месмер, була намагнічена. З отворів у металевому покрівці контейнера стирчали довгі рухливі металеві стрижні. Відвідувачам пропонували сідати довкола контейнера й прикладати намагнічені стрижні до місць, де локалізувався біль та інші проблеми, а тоді братися за руки із сусідами, сидячи впритул один до одного, щоб через їхні тіла проходила магнетична сила. Іноді пацієнтів прив’язували один до одного мотузками.