Якось за давніх часів правитель Тартарії прогулювався зі своїми аристократами. На узбіччі абдал (суфій-мандрівник) вигукував: «Якщо хтось дасть мені сто динарів, я дам йому добру пораду». Правитель зупинився і спитав: «Абдале, що це за порада за сто динарів?» «Пане, — відповів абдал, — накажи мені видати цю суму, і я відразу все тобі розповім». Правитель так і зробив, сподіваючись почути щось надзвичайне. Дервіш йому сказав: «Моя порада така: ніколи не починай щось робити, перш ніж не продумаєш, чим це закінчиться». Почувши це, аристократи й усі присутні розреготалися, приповідаючи, що абдал мудро вчинив, попросивши гроші наперед. Але правитель сказав: «Нема чого реготати з доброї поради абдала. Усі знають, що треба думати, перш ніж щось робити. А ми щодня про це забуваємо й маємо погані наслідки. Я дуже ціную цю пораду дервіша».
Правитель вирішив повсякчас пам’ятати про цю пораду і наказав написати її золотом на стінах і навіть вигравіювати на срібному тарелі.
Незабаром змовник вирішив убити правителя. Він підкупив його хірурга, пообіцявши тому прем’єрство, якщо він устромить отруєний скальпель у руку правителя. Коли настав час пускати кров правителеві, для збирання крові підставили срібну мисочку. І раптом хірург зрозумів, що написано на ній: «Ніколи не починай щось робити, перш ніж не продумаєш, чим це закінчиться». Він збагнув, що, коли змовник стане правителем, він тут же вб’є хірурга, і йому не треба буде виконувати обіцянку.
Правитель, помітивши, як хірург тремтить, поцікавився, у чім справа. Той відразу розповів усю правду. Змовника схопили, а правитель гукнув усіх, хто був присутній при тому, як абдал давав пораду, і сказав їм: «Ви й досі глузуєте з дервіша?»
Коли в Іспанії почули про те, як хоробро Бальбоа здолав перешийок, як він відкрив західний океан і про його плани завоювання Ельдорадо, той із злочинця перетворився на героя. Його відразу проголосили губернатором нового краю. Але ще перед тим, як король і королева отримали вісті про відкриття, вони відрядили дюжину кораблів під керівництвом Педро Аріаса де Авіла (Педраріаса), якому було наказано заарештувати Бальбоа за вбивство і перебрати на себе управління колонією. Перед прибуттям до Панами Педраріас довідався, що Бальбоа помилували, а йому належить розділити губернаторство з колишнім злочинцем.
Тим часом Бальбоа не знав, на яку стати. Золото було його мрією, Ельдорадо — єдиним жаданням. Поставивши собі це за мету, він уже ледь не загинув кілька разів, і тепер навіть не міг собі уявити, як це поділити багатство і славу з прибульцем. Він скоро виявив, що Педраріас був заздрісною і злісною людиною, якій ця ситуація теж була не до шмиги. І знову єдиним виходом для Бальбоа було перехопити ініціативу, запропонувавши пройти через джунглі з численнішою армією, маючи із собою кораблебудівні матеріали та знаряддя. На Тихоокеанському узбережжі він збудує армаду, з якою можна буде перемогти інків. Несподівано Педраріас погодився з цим планом — можливо, просто не повірив у його реальність. Сотні людей загинули під час другого переходу через джунглі, а деревина, яку вони несли, зогнила від проливнів. Бальбоа, як завжди, залишався непохитним — жодна сила світу не могла змарнувати його план, і, діставшись до берега Тихого океану, він заходився рубати дерева, щоб поповнити запас деревини. Але в нього залишилося замало людей, і всі вони були ослаблі; не було можливості розпочинати вторгнення, і знову Бальбоа мав повернутися до Дар’єна.
Педраріас запропонував Бальбоа повернутися та обговорити новий план. На підступах до поселення Бальбоа зустрів Франсіско Пісарро, його давній друг, який брав участь у першому поході через перешийок. Але це була пастка: на чолі сотні солдатів колишній друг оточив Бальбоа, арештував і доправив до Педраріаса, який звинуватив його в організації бунту. Через кілька днів відрубані голови Бальбоа та його найвіддданіших соратників упали в кошик. Через багато років Пісарро сам дістався до Перу, а звершення Бальбоа були забуті.
Тлумачення
Більшість людей керується велінням серця, а не розуму. Їхні плани розпливчаті, а наштовхуючись на перешкоди, вони починають імпровізувати. Проте імпровізувати можна лише до наступної кризи.
Бальбоа мріяв про славу і багатство, але мав туманне уявлення про те, як цього досягти. Його сміливі походи і навіть відкриття ним Тихого океану вже забуто, бо в царині влади він припустився невибачного гріха: пройшов лише частину шляху і залишив двері відчиненими для самоствердження суперників. Реальний володар мав би бути далекоглядним і розгледіти небезпеку ще здаля: суперників, що хотіли б узяти участь у загарбанні, стерв’ятників, які злітаються на слово «золото». Бальбоа слід було б тримати свою інформацію про інків у таємниці, доки не завоює Перу. Тільки тоді його багатству й голові нічого не загрожувало б. Коли на сцені з’явився Педраріас, людина владна і далекоглядна вбила б або ув’язнила його та підпорядкувала б собі армію, яку він привів для завоювання Перу. Але Бальбоа жив одним днем, реагував на все емоційно, не обмірковував майбутнє.
Який сенс мати найбільшу у світі мрію, якщо зиск і слава випадають іншим? Ніколи не переймайтеся туманними мріями і плануйте все до самого кінця.
1863 р. прусський прем’єр Отто фон Бісмарк пильно вивчав шахівницю, на якій свої партії розігрували європейські держави. Основними гравцями були Англія, Франція і Австрія. Сама Пруссія була однією з держав вільної Північної Німецької Конфедерації. Австрія грала провідну роль у конфедерації і стежила за тим, щоб інші німецькі держави залишалися слабкими, роз’єднаними і залежними. Бісмарк вірив, що призначення Пруссії набагато вище, ніж бути на побігеньках у Австрії.
От як розіграв цю партію Бісмарк. Його першим ходом стало оголошення війни Данії з метою повернути колишні прусські землі — Шлезвіг-Гольштейн. Він знав, що галас навколо прусської незалежності занепокоїть Францію і Англію, тому підключив до війни Австрію, пообіцявши, що хоче повернути Шлезвіг-Гольштейн Австрії. Через кілька місяців, коли результат війни був визначений, Бісмарк зажадав, щоб завойовані землі стали частиною Пруссії. Австрійці, зрозуміло, обурились, але потім пішли на компроміс: спочатку погодилися віддати Пруссії Шлезвіг, а за рік продали їй Гольштейн. Світ уперше побачив, що Австрія слабшає, а Пруссія набирає силу.
Наступний хід Бісмарка був найсміливішим: 1866 р. він переконав прусського короля Вільгельма вийти зі складу Німецької конфедерації і почати війну із самою Австрією. Дружина короля Вільгельма, його син кронпринц і правителі інших німецьких держав категорично виступали проти цієї війни. Але Бісмарк був непохитний, зміг форсувати конфлікт, і найкраща армія Пруссії завдала поразки Австрії в блискавичній Австро-Прусській війні. Король і прусські генерали хотіли йти на Відень, щоб забрати якомога більше австрійської території. Проте Бісмарк зупинив їх, виступивши тепер миротворцем. У результаті він зміг підписати договір із Австрією, за яким Пруссія та інші німецькі держави здобували автономію. Бісмарк зробив Пруссію чоловою силою в Німеччині, а також став на чолі щойно створеної Північної Німецької Конфедерації.
Той, хто питає віщунів про майбутнє, несамохіть знищує внутрішні натяки на прийдешнє, що в тисячі разів точніші.
Французи та англійці почали порівнювати Бісмарка з гуном Аттілою й висловлювати побоювання, що він збирається захопити всю Європу. Якщо він став на шлях завоювань, то невідомо, де зупиниться. Справді, через три роки Бісмарк спровокував війну з Францією. Спочатку він, здавалося, дає дозвіл Франції анексувати Бельгію, а тоді в останню мить передумав. Граючи, як кішка з мишею, він розлютив французького імператора Наполеона III і налаштував власного короля проти Франції. Тому ніхто не здивувався, коли 1870 року вибухнула війна. Новостворена Німецька конфедерація охоче приєдналася до війни проти Франції, і знову прусська військова машина разом із альянтами розгромила ворожу армію за лічені місяці. Хоча Бісмарк був проти захоплення якихось французьких територій, генерали переконали його, що Ельзас-Лотарингія ввійде до конфедерації.