МАЙСТЕР-БОРЕЦЬ
Жив колись майстер із боротьби, який знав 360 прийомів і захватів. Він уподобав одного свого учня й навчив його 359 із них. До останнього прийому справа якось не доходила. Минуло кілька місяців, і юнак досяг таких успіхів, що перемагав кожного, хто наважувався вийти з ним на ринг. Він настільки запишався своїм умінням, що навіть перед султаном вихвалявся, що міг би легко перемогти вчителя, і не робить цього тільки з поваги до його віку і вдячності за навчання.
Султана обурила така неповага, і він наказав негайно влаштувати змагання між учителем і учнем у присутності всього двору.
Після удару гонга юнак кинувся в наступ із войовничим криком, але наштовхнувся на невідомий йому 360-й прийом. Майстер ухопив колишнього учня, підняв його високо над головою і щосили кинув додолу. У султана і надвірних вирвався вітальний крик. Коли султан запитав майстра, як же йому вдалося перемогти такого сильного супротивника, учитель зізнався, що притримав один прийом саме для такого випадку. Потім він розповів про скарги майстра стрільби з лука, який навчав учнів усьому, що знав сам. «Усі, хто вчився стріляти в мене, — жалівся він, — пробували насамкінець використати мене як мішень».
Славетний ілюзіоніст, який спеціалізувався на «звільненнях», Гаррі Гудіні якось рекламував свій виступ «Можливе неможливе». І справді, свідки його неймовірних звільнень відчували, що побачене на сцені суперечить загальним уявленням про людські можливості.
Якось увечері 1904 року глядачі — 4000 лондонців — заповнили театр, щоб побачити, як Гудіні вивільниться з наручників, які вважали найнадійнішими у світі. На них було встановлено шість комбінаційних і дев’ять тумблерних замків на кожному браслеті; бірмінгемський виробник конструював їх п’ять років. Експерти визнали, що ще ніколи не бачили складніших замків і що позбутися їх неможливо.
Натовп бачив, як наручники надійно закріпили на зап’ястках Гудіні. Потім майстер утеч увійшов до чорної шафи на сцені. Минали хвилини; що більше часу спливало, то зрозумілішим ставало, що ці наручники вперше завдадуть йому поразки. Раптом Гудіні вийшов із шафи і запитав, чи не можна тимчасово відімкнути наручники, щоб він зняв піджак, бо в шафі дуже спекотно. Люди, які стежили за його виступом, відмовилися задовольнити прохання, підозрюючи, що прохання було трюком, спробою визначити, як працюють замки. Але Гудіні робив своє: він якось задер піджак угору над плечима, вивернув його, витягши зубами з кишені складаний ніж, а потім, рухаючи головою, зрізав піджак із рук. Звільнившись від піджака, він повернувся до шафи, а глядачі схвально реготали, захоплені його спритністю і вправністю.
Нарешті, достатньо довго протримавши глядачів в очікуванні, Гудіні вийшов із шафи вдруге, у звільнених руках він високо над головою тріумфально здіймав наручники. Досі ніхто не знає, як йому вдалося звільнитися від них. Хоча в нього на це пішло близько години, він не виявляв занепокоєності чи сумніву. Він таким чином посилював драматизм, змушуючи глядачів похвилюватися, бо під час його виступу все вказувало на те, що нічого складного не відбувається. Нарікання на спеку теж було лишень частиною вистави. Глядачам під час цього та інших виступів Гудіні здавалося, ніби він грається з ними.
За роки своїх виступів Гудіні діставався з обплутаної ланцюгами забальзамованої туші «морського чудовиська» (напіввосьминіг, напівкит, що викинувся на берег біля Бостона). Він сам себе запечатував у величезний конверт, із якого виходив, не розриваючи паперу; проходив крізь цегляний мур; вивільнявся з гамівних сорочок, підвішений високо над землею; стрибав із мосту в крижану воду, коли на руках у нього були наручники, а на ногах кайдани; з руками в колодці, він занурювався в скляну ємність із водою, а вражені глядачі спостерігали, як він протягом години звільнявся, не маючи апарата для дихання. Щоразу здавалося, що Гудіні заграє зі смертю, але він виживав. Він також ніколи не розповідав про свої методи, не розкривав секретів своїх трюків. Натомість змушував глядачів і критиків губитися в здогадках. Завдяки такій таємничості його репутація тільки зростала. Найзагадковішим трюком було зникнення на очах у публіки слона, що важив десять тисяч фунтів; цей номер протримався на кону понад 19 тижнів. Ніхто до пуття так і не зміг його пояснити, бо в залі ніде було сховати слона.
Легкість, із якою Гудіні виходив сухим із води, наштовхувала на думку, що він використовує окультні сили, а вищість його психіки давала йому особливу владу над тілом. Але німецький ілюзіоніст Клеппіні, який теж демонстрував «утечі», заявляв, що знає секрет Гудіні: він просто використовував високотехнологічні пристрої. Клеппіні заявив також, що перевершив Гудіні у звільненні від наручників у Голландії.
Гудіні не звертав уваги на всілякі припущення щодо його методів, але не міг стерпіти очевидну брехню, отож у 1902 році він викликав Клеппіні на змагання зі звільнення від наручників. Клеппіні погодився. За допомогою шпигуна він довідався пароль для відмикання кайданків із французьким комбінаційним замком, який любив використовувати Гудіні. План Клеппіні полягав у тому, щоб вибрати для себе саме ці наручники, аби просто на сцені звільнитися від них. Це дасть йому змогу розвінчати Гудіні, «геніальність» якого полягала у використанні механічних пристроїв.
Напередодні ввечері, як і планував Клеппіні, Гудіні запропонував йому вибрати наручники, і Клеппіні вибрав кайданки з французьким комбінаційним замком. Йому навіть вдалося сховатися з ними на хвилину за екраном, щоб хутко їх перевірити, і за кілька секунд він знову вийшов до публіки, впевнений у перемозі.
Гудіні повівся так, наче запідозрив обман, і відмовився замкнути кайданки на руках Клеппіні. Вони засперечалися й почали битися, боротися просто на сцені. Через кілька хвилин усе ще злий і невдоволений Гудіні здався й надяг на руки Клеппіні наручники. Протягом кількох наступних хвилин Клеппіні намагався звільнитися. Щось не спрацьовувало — кілька хвилин тому поза екраном він знімав кайданки, а тепер код не діяв. Клеппіні пітнів і напружено думав. Минуло кілька годин, глядачі пішли, а виснажений і принижений Клеппіні здався, попросивши зняти наручники.
Кайданки, які Клеппіні відмикав за екраном, використовуючи пароль «C-L-E-F-S» (що означає ключі по-французькому), тепер відмикалися лише з паролем «F-R-A-U-D» (шахрай по-англійському). Клеппіні так ніколи й не розгадав, як Гудіні підмінив наручники.
Не показуй усього, на що здатний. Мудра людина не розкриває цілком своїх знань і талантів, якщо хоче, щоб усі її шанували. Вона дає вам можливість дізнатися про них, але не збагнути їх головою. Ніхто не може знати межі її здібностей, щоб не розчаруватися. Ніхто не має нагоди розгадати її повністю. Бо здогадки і сумніви щодо обсягу хисту цієї людини породжують радше благоговіння, а не ґрунтовне знання про його межі.
Тлумачення
Хоча ми не знаємо напевно, як Гудіні виконував багато своїх винахідливих трюків, але зрозуміло, що не окультизм і не магія давали йому таку силу, а наполеглива праця й постійне вправляння, які він ретельно приховував від світу. Гудіні ніколи не покладався на випадок, він цілодобово вивчав, як працюють замки, досліджував давні трюки штукарів, студіював книжки з механіки тощо. А поза дослідами тренував своє тіло, робив його пластичним, навчався керувати м’язами й регулювати дихання.
На початку своєї діяльності, коли Гудіні їздив із виступами зі старим японським штукарем, той навчив юнака давньому трюку: як ковтати кулю зі слонової кістки, а потім витягати її назад. Юнак постійно вправлявся з маленькою обраною картоплиною на мотузочці: він тренував гортанні м’язи заковтувати й виштовхувати картоплину і, нарешті, зміг пророблювати це без мотузочки. Організатори лондонського герцю з кайданками заздалегідь ретельно обшукали тіло Гудіні, але ніхто не зазирнув йому до гортані, де він міг ховати мініатюрні інструменти, які допомагали йому звільнитися. Попри все, Клеппіні глибоко помилявся: не інструменти, а тренування, праця і дослідження вможливлювали звільнення Гудіні.