Тепер Рішельє більше не потребував Марії де Медічі. Він припинив відвідувати її й приділяти їй увагу, не прислухався до її думки, сперечався з нею і суперечив її бажанням. Замість цього він зосередився на королі, роблячи себе незамінним для свого нового пана. Усі попередні прем’єри, розуміючи дитинність короля, намагалися позбавити його клопотів, а меткий Рішельє поводився інакше, навмисно втягуючи його то в один амбітний проект, то в інший, як-от хрестовий похід проти гугенотів і затяжна війна з Іспанією. Розмах цих проектів лише збільшував залежність короля від владного прем’єра, єдиної людини, здатної підтримувати лад у країні. Тож у наступні 18 років Рішельє, використовуючи слабини короля, правив Францією на власний розсуд, об’єднуючи країну і перетворюючи її на європейську потугу на майбутнє.
ДРІБНИЦЯМИ НЕХТУВАТИ НЕ МОЖНА
З часом я почав шукати слабини… Це такі дрібниці, якими нехтувати не можна. Якось я вмовляв президента великого банку в Омазі. [Шахрайська] афера передбачала придбання трамвайного господарства Омаги разом із мостом через Міссісіпі. Моїми принципалами виступали нібито німці, і я мав вести переговори з Берліном. Чекаючи від них на відповідь, я запропонував банкірові на розгляд мої акції гірничодобувних компаній. Оскільки він був багатій, я вирішив робити великі ставки… Тим часом ми з банкіром грали в гольф, я бував у нього вдома, ходив до театру з ним і його дружиною. Хоча він і виявляв деяку цікавість до моїх акцій, але остаточної впевненості в нього не було. Я довів справу до того, що виникла потреба в інвестуванні 1 250 000 доларів. 900 000 мав дати я, 350 000 — банкір. Але він досі вагався.
Якось увечері я був у нього вдома на обіді; від мене трохи віяло парфумами «Квітневі фіалки» від Коті. За тих часів використання парфумів не було ознакою жіночості чоловіка. Дружині банкіра аромат сподобався. «Де ви їх дістали?» — «О, це рідкісний букет, — відповідав я, — Його спеціально для мене виготовляє французький парфумер. Вам подобається?» Дуже! — відповіла вона. Наступного дня я пошукав у своїх речах і знайшов пару порожніх слоїків. Обоє з Франції, але порожні. Я поїхав до універмагу в центрі міста й купив десять унцій «Квітневих фіалок» від Коті та перелив усе у французькі слоїки, ретельно закоркував і запечатав та обгорнув тонким папером. Увечері я завітав до дому банкіра й презентував обидва слоїки його дружині. «Їх спеціально доправили мені з Кельна», — сказав я їй.
Наступного дня банкір відвідав мене в готелі. Його дружина була в захваті від парфумів. Вона казала, що у неї в житті не було прекрасніших і екзотичніших парфумів. Я не говорив банкірові, що він може придбати все тут же в Омазі. «Вона сказала, — додав банкір, — що мені просто поталанило стати компаньйоном такої людини». З цієї миті його ставлення до мене змінилося, бо він повністю довіряв думці дружини… Він віддав мені 350 000 доларів. Це, до речі, була найбільша сума, яку я одержав шахрайством.
Тлумачення
Рішельє трактував усе як військову кампанію, і найважливішим стратегічним заходом для нього було виявлення слабин ворога і тиск на нього. Ще в промові 1615 року він говорив про пошук слабкої ланки в ланцюзі влади і виявив, що такою ланкою була королева-мати. Річ не в тім, що Марія була об’єктивно слабкою, адже вона керувала і Францією, і своїм сином. Рішельє бачив, що вона нерішуча й потребує постійної чоловічої уваги.
Він виявляв до неї любов і повагу, навіть стелився перед її фаворитом Кончині. Він знав, що настане день, коли король стане до керма держави, але також усвідомлював, що Луї дуже любить матір і завжди залишиться дитиною в стосунках із нею. Тож для впливу на Луї треба шукати не його прихильності, бо ставлення короля може за ніч перемінитися, а впливати на матір, любов до якої в нього збережеться назавжди.
Щойно Рішельє став прем’єром, він відійшов від королеви-матері й узявся за наступну слабку ланку ланцюга — короля. Луї завжди залишатиметься дитиною, яка потребуватиме старшого наставника. Тож саме на слабкості короля Рішельє вибудував власну владу і славу.
Пам’ятайте: опинившись при дворі, шукайте слабку ланку. Ситуацію часто контролює не король або королева, а хтось поза лаштунками — фаворит, чоловік або дружина, навіть надвірний блазень. Ця людина може мати більше слабин, ніж сам король, бо її влада залежить від безлічі примх, які вона не може приборкати.
І ще одне: маючи справу з безпорадними дітьми, нездатними вирішити якусь справу, грайте на їхній слабкості і спонукуйте до ризикованих дій. І тоді вони потраплять у ще більшу залежність від вас, бо вбачатимуть у вас дорослу людину, яка і з халепи витягне, і про безпеку потурбується.
У грудні 1925 року мешканці розкішного готелю в Палм Біч, що у Флориді, з цікавістю дивилися, як у роллс-ройсі з водієм-японцем приїхав таємничий чоловік. Протягом кількох наступних днів вони придивлялися до цього ставного чоловіка, який ходив із елегантною тростиною, цілодобово одержував телеграми і був небагатослівним. Удалося лишень довідатися, що це граф Віктор Люстіґ, який належить до однієї з найбагатших європейських родин.
Уявіть собі їхнє здивування, коли Люстіґ якось підійшов до одного з найменш іменитих пожильців готелю, пана Германа Лоллера, очільника машинобудівної компанії, і почав з ним розмову. Лоллер розбагатів нещодавно, отож для нього було дуже важливо налагодити соціальні контакти. Підлещений, він трохи перелякався, адже опинився в присутності такої непростої людини, яка чудово говорила по-англійському з легким іноземним акцентом. У наступні дні вони стали друзями.
Бесіду в основному підтримував Лоллер, який якось увечері визнав, що з бізнесом йому не щастить, а клопоти, власне, тільки починаються. У відповідь Люстіґ також зізнався новому другові, що в нього теж поважні проблеми з грішми, бо комуністи захопили маєток сім’ї і всі статки. На щастя, він знайшов вихід: «грошоробна машина». «Ви фальшивомонетник?» — прошепотів шокований Лоллер. Люстіґ заперечив і пояснив, що за допомогою таємного хімічного процесу його пристрій міг продукувати дублікати банкноти з абсолютною точністю. Покладіть до пристрою долар, і за шість годин маєте два — і обидва справжні. Далі він розповів, як пристрій тайкома вивезли з Європи, як над ним працювали німці, аби підірвати британську економіку, як він упродовж кількох років допомагав графові вижити тощо. Лоллер почав наполягати на демонстрації пристрою, друзі подалися до номера Люстіґа, де граф показав незвичайну скриньку з червоного дерева з численними прорізами, ручками і циферблатами. Лоллер спостерігав, як Люстіґ уклав до скриньки долар. Уранці Люстіґ витягнув дві купюри, ще вологі від хімікатів.
Люстіґ дав купюри Лоллерові, а той поспішив із ними до місцевого банку, де їх прийняли як справжні. Тепер бізнесмен почав гарячково благати Люстіґа продати йому пристрій. Граф пояснив, що це єдиний екземпляр, і тоді Лоллер підняв ціну до 25 000 доларів, на ті часи чимала сума (сьогодні це більше за 400 000 доларів). А Люстіґ однаково вагався: йому здавалося, що він учинить негарно, змушуючи друга стільки платити. Зрештою, він погодився продати. Люстіґ сказав: «Байдуже, скільки ви мені заплатите. Ви за кілька днів усе собі відшкодуєте, дублюючи свої гроші». Люстіґ змусив Лоллера присягнутися, що ніколи нікому не розповість про пристрій, після чого взяв гроші. Пізніше того ж дня він виїхав із готелю. Через рік, після численних даремних спроб дублювати гроші, Лоллер пішов до поліції з історією про те, як граф Люстіґ обдурив його за допомогою пари доларових купюр, якихось хімікатів і скрині з червоного дерева.