Гіта викликали першим. Чендлер відвів усередину підозрюваного і його стомленого на вигляд адвоката.
У залі все було розставлено, як на одному із жахливих Сариних шкільних спектаклів: відповідальна особа розмістила лави рядками, щоб місця вистачило численним полісменам і представникам преси. Та місця однаково бракувало, і журналісти вишикувались вервечкою під стінами, щось бурмочучи й наготувавши блокноти й олівці — записувати перебіг подій. Щоб додати процедурі офіційності, масивний письмовий стіл із червоного дерева, який належав преподобному, притягнули з сусіднього приміщення і встановили перед підвищенням; за ним сиділа Високоповажна суддя Вайт, яка мала сповнений надзвичайної гідності, однак дуже самотній вигляд, адже за компанію їй були лише охайно складені стоси свідчень. Коли жінка скликала суд, все її нервове збудження, схоже, кудись зникло. Зачитуючи Гітові звинувачення у вбивстві шістьох людей, суддя Вайт говорила чітко й обдумано. Підозрюваний достатньо голосно, щоб почули всі присутні, заскиглив, що він цього не робив; журналісти нетерпляче взялися записувати інформацію про непохитність свідка і його полохливу мову тіла. Коли настав час його слова, Гіт виголосив: «Невинний». Сказав він це впевнено, хай навіть емоційно. Чендлер дивився на чоловіка, якого вважав невинним, і не міг зробити нічого, щоб зупинити процес. Щоб довести Гітову невинуватість, йому доведеться попрацювати.
Після деяких формальностей юрист попросив про заставу і почув відмову, а тоді підозрюваного вивели до потертих лавиць, що рядами вишикувалися у вестибюлі; його груди здіймалися й опадали від глибокого дихання.
Наступним був Ґабрієль. Він не вмостився на лавицях, а зіщулився на товстому кам’яному підвіконні, розхитуючись туди-сюди, і в блакитному світлі, що лилося з вітражного вікна, скидався на ембріон. Його маска спокою дала тріщину. Мітч підійшов до Ґабрієля і поклав руку йому на плече — знак підвестися. Чендлер підскочив, щоб допомогти, аж тут Джонсон нарешті випростався і встав, високо піднявши голову і прикипівши поглядом не до Мітча, не до широких подвійних дверей, що вели до тимчасової зали суду, а до Гіта.
Вони рушили вперед. Поки Мітч відганяв роззяв із дороги, Ґабрієлева поведінка нагадала Чендлерові ходячого мерця, що робить останні кроки перед зустріччю зі своїм катом; похмуру тишу порушувало лише його приречене човгання. Сержант зайняв позицію, коли підозрювані розминулися і між ними залишилося менше двох метрів. Відколи чоловіки разом впали з гребеня, вони ще не бували так близько один до одного.
Ґабрієль блискавично вивільнився. Опустивши плече, він вислизнув із Мітчевих рук і кинувся до Гіта, що заклякло сидів на лавиці; кайданки, в які були закуті Ґабрієлеві зап’ястя, ковзнули на підлогу.
Його стрімкий рух усіх заскочив зненацька. Чендлер приголомшено застиг, наче став свідком чарівного фокуса, що відбувся простісінько перед ним: Ґабрієлеві руки звільнилися від ланцюгів, майстер втечі на мить змусив натовп заціпеніти від подиву. Джонсон кинувся на Гіта, повалив того на підлогу і спробував загнати йому в горло гострі краї зв’язки ключів. Гітів вереск вивів Чендлера зі ступору. Відштовхнувши Ґабрієлеву адвокатку з дороги, сержант кинувся на її клієнта.
Блок вдався добре і змусив Ґабрієля покинути свою жертву; Чендлер із підозрюваним покотилися, не контролюючи власних рухів і збиваючи з ніг тих, хто стояв неподалік, та кінець кінцем сержант впустив чоловіка, який вислизнув із його рук.
Поки Чендлер підводився зі штучного мармуру підлоги, Ґабрієль уже схопився на ноги й помчав до дверей. Ропер заблокував вихід, тягнучись до зброї. Джонсон налетів на нього, вдарив у діафрагму, збив із ніг та одним рухом вихопив із рук зброю, а тоді вибіг із церкви і кинувся до міста.
Біжучи до дверей, Чендлер вихопив свого пістолета. Перед ним на сходах і паркувальному майданчику вишикувався натовп наляканих і спраглих до інформації журналістів, операторів та місцевих жителів. Ґабрієль мчав гудроном і розганяв юрбу перед собою, розмахуючи в повітрі вкраденою зброєю. Піднявши власний пістолет, сержант націлився на Ґабрієлеві ноги, впевнений, що влучить із такої відстані. Та щойно втікач ступав крок, натовп за ним знову сходився, журналісти оберталися, щоб наздогнати підозрюваного, оператори тягнули своє обладнання, намагаючись не відставати від репортерів, які рвонули вперед.
— Геть із дороги! — крикнув Чендлер, наштовхнувшись на якогось оператора, чиє записувальне обладнання розхитувалося туди-сюди, як куля-молот[14]. Щойно він прорвався крізь основну масу людей, несподівано відкрилася пряма видимість. Чендлер приготувався стріляти, але Ґабрієль зник за рогом відділка.
Сержант кинувся за втікачем, Таня, Джим, Мітч і строкатий натовп його підлеглих не відставали, затяті журналісти і кілька місцевих теж мчали за ними. Інспекторовий пронизливий і не надто владний вигук «Тримайте його!» заглушив гупання ніг та схвильовані верески.
Чендлер навіть не встиг дістатися до рогу, як його обігнала молодша й спортивніша пара — Фло та Сан зі зброєю напоготові.
Поки переслідувачі бігли вздовж авеню Короля Едуарда, місцеві жителі висували з дверей і вікон голови, щоб подивитися, що там за галас.
— Назад! — наказав їм Чендлер, відчуваючи, як уже зважніли ноги.
На його наказ ніхто не зважав. Поки не пролунав перший постріл. Тоді містяни зникли всередині так само швидко, як з’явилися.
— Не стріляй, трясця! — закричав Чендлер, намагаючись визначити, хто розпочав стрілянину, а навколо нього вже роїлися журналісти.
Утім божевілля навколо допомогло Ґабрієлеві збільшити відстань між ними, він був уже за кілька сотень метрів попереду, а Фло і Сан щодуху намагалися наздогнати його.
Раптом Ґабрієль кинувся на дорогу, прямісінько під колеса приземкуватого жовтого «гольдена». Завищавши колесами, машина зупинилася. Пані Азертон, вчителька місцевої початкової школи, наполовину висунулася з автівки, аж раптом їй в обличчя націлився пістолет. Залізши всередину, Ґабрієль розвернув хетчбек і помчав геть уздовж вулиці Скотта; хтось невідомий знову вистрілив навмання, шалена куля, не влучивши, засвистіла десь удалині.
Ось так Ґабрієль зник. Уже вдруге. Фло і Сан продовжували марно переслідувати машину аж до Логанз-вей, а назирці за ними мчали журналісти, полюючи на останній кадр, але без автівки впіймати підозрюваного не вдалося.
Мітч стояв біля Чендлера і важко переводив подих.
— Якого хріна ти відпустив його? — крикнув інспектор.
— Я цього не робив. У нього, мабуть, були ключі.
— І як він їх роздобув? — виплюнув Мітч. — Закладаюся, до цього причетні ваші грьобані некомпетентні офіцери.
Він не дав Чендлерові шансу захиститися — негайно увірвався до радіоефіру і вдруге за два дні поставив на вуха цілий регіон.
35
Через десять хвилин після Ґабрієлевої втечі Мітч зібрав свій загін і роздав їм інструкції. Мобілізувати увесь транспорт і попередити, що втікача слід вважати озброєним і надзвичайно небезпечним.
— А як щодо Гіта? — поцікавився Чендлер, коли Мітч завершив свою промову. — Ми мусимо залишити його під вартою.
Репортери зібралися неподалік і викрикували свої запитання, бажаючи знати, що робитиме поліція з убивцею, який спокійно розгулює вулицями міста. Як йому вдалося звільнитися? Як вони збираються захистити місцеве населення? Запитання не вщухали, лунаючи, наче черга з автоматичної зброї.
Мітч помовчав, його погляд забігав, наче інспектор щойно згадав, що має ще й другого підозрюваного.
— Нам слід зосередитися на тому, який зараз на волі, сержанте.
— Я згоден, але Ґабрієль налаштований вбити Гіта. Хай які в нього на це причини. Може, той має про нього якусь інформацію? Про яку ми не подумали?
Їх увірвав Йоган. Жовтий «гольден» бачили неподалік він Локриджа.
Машина мчала дуже швидко. Мітч наказав Йогану переказати це тим, хто вже патрулював вулиці. Майже одразу вони отримали ще одне повідомлення, яке підтверджувало попередню інформацію. Поліція розділилася, Мітч залишався в постійному контакті зі своєю командою — верещав офіцерам у слухавці накази упіймати Ґабрієля, а потім волав на тих, хто був поруч, щоб тримали клятих журналістів подалі від нього.
14
Сталева куля, підвішена на тросі до стріли екскаватора або крана, нею руйнують цегляні стіни.